Як не дивно, але більше століття тому в Ізмаїлі існувало кілька суспільств, які опікувалися допомогою незаможним городянам. А ось сьогодні не існує жодної громадської організації, у полі зору якої були б подібні питання. Одже повернімося на початок ХХ століття…

30 березня 1913 року відбулися загальні збори членів Ізмаїльського товариства допомоги бідним землякам, під час яких було розглянуто низку важливих питань соціальної спрямованості. Так, було заслухано звіт про діяльність товариства за попередній 1912 рік. Зі звіту випливало, що стан справ у товариствідосить безрадісний. Немає припливу грошей на допомогу біднякам, не зростає і склад товариства. Насилу вдається навіть зібрати членські внески. У зв'язку з цим у ході засідання постало питання про заходи щодо пожвавлення діяльності цього суспільного формування. Наприклад, на пропозицію члена товариства, співзасновника газети «Придунайський край» Івана Фітова було вирішено зменшити розмір членського внеску товариства з 5 до 3 рублів.

На зборах також постало питання про залучення до складу товариства єврейського населення. Нагадаю, що на той час в Ізмаїлі проживало 12% осіб єврейської національності від загальної кількості мешканців. В абсолютних цифрах чисельність представників цього етносу становила понад 3000 осіб. Крім цього, було вирішено клопотати перед архієреєм про дозвіл суспільству влаштовувати щомісячні кружечні збори в ізмаїльських церквах з метою збору пожертв на користь товариства.

А ще для попередження самозахоплень на ділянці землі, що належить суспільству, вирішено було також відмежувати її за допомогою встановлення кам'яних стовпів. Також було прийнято рішення клопотати перед Ізмаїльською міською управою про юридичне закріплення за товариством 13 десятин землі зі спадщини багатої ізмаїльчанки Копчевої.

Наприкінці засідання відбулися вибори опікунської ради. Роботу у його складі довірили одинадцяти членам товариства. Головою ради було обрано ще одного співзасновника газети «Придунайський край» Миколу Філіппова.

Ігор ОГНЄВ.

Джерело: Измаил: дела давно минувших дней, Игорь Огнев