Домобудування, про яке я сьогодні поведу мову, розташовується в Ізмаїлі практично на розі вулиць Бендерської та Національної гвардії України (колишньою Адмірала Холостякова). Ще відносно нещодавно в ньому знаходилася центральна дитяча бібліотека. Потім будівля була викуплена приватною особою, довгий час пустувала і поступово занепадала. На жаль, більше трьох років тому я назавжди залишив рідне місто, тому не знаю про подальшу її долю.

Будинок і справді є міським довгожителем. Припускаю, що незабаром йому виповниться 200 років. Спробую аргументувати свою версію.

Першу згадку про повітове училище у місті Тучкові (Ізмаїлі) я зустрів у такому довідковому виданні як «Новоросійський календар на 1841 рік». Тобто училище було утворено ще раніше. 

Зараз поясню причину моєї впевненості у тому, що воно знаходилося саме у будівлі колишньої дитячої бібліотеки. Підказку я розшукав на плані нашого міста 1849 р. На ньому можна побачити, що під літерою "л" воно позначалося в південно-західному кутку Соборної площі, тобто розташовувалося практично на перетині вулиць Училищної (зараз вул. Бендерська) та Карантинної (вул. Національної гвардії України). Цілком можливо, що до численних реконструкцій та покращень, училище розташовувалося саме тут. На жаль, поки що про те, які установи розташовувалися у цьому будинку у другій половині ХІХ ст. мені поки що невідомо. Думаю, що в майбутньому розберуся.

А ось відомості про його господарів та орендарів на початку ХХ ст. у мене є. Так, на початку ХХ ст. будинком володіла дирекція Комерційного казино, яка невдовзі здала його у ареду міському керівництву Товариства взаємного кредиту. Потім будинком володіла дирекція комерційного училища, а з 25 травня 1913 р. його орендувала редакція першої російськомовної міської газети «Придунайский край». З власниками та орендарями будівлі за часів румунської адміністрації (1918–1940 рр.) ще доведеться розібратися. Ну а далі, як я вже згадував, у цьому будинку-старожилі була центральна дитяча бібліотека.

ІГОР ОГНЄВ.

Джерело: Измаил: дела давно минувших дней, Игорь Огнев