Останній День народження відзначив за добу до повномасштабного вторгнення: історія загиблого захисника з Одещини (фото,відео)
Військовий з міста Ізмаїл Одеської області Сергій Левченко загинув на війні у жовтні 2022 року. У перші дні повномасштабного вторгнення Росії на територію України він добровольцем пішов до військкомату. Після його смерті дружина Христина Левченко робить усе можливе, аби памʼять про чоловіка зберігалася якомога довше. У рідному місті на його честь загиблого назвали вулицю. Про історію чоловіка — дізнавалась кореспондентка Суспільного.
"Пішли, поп'ємо кави і я піду до військкомату"
Сергій Левченко народився і жив в Ізмаїлі, розповіла дружина Христина. За день до повномасштабного вторгнення, 23 лютого 2022 року, чоловік відсвяткував свій день народження. Йому виповнилось 37 років.
"Ми дуже гарно відсвяткували день народження чоловіка. Було весело, ми ще жартували, що відсвяткували, як в останній раз. Але хто б міг подумати, що так воно і станеться. Це дійсно був його останній день народження", — сказала Христина Левченко.
На наступний день, 24 лютого 2022 року, по новинах повідомили, що розпочалось повномасштабне вторгнення. У той же день Сергій заявив, що йде до військкомату, додала вона.
"Мій чоловік рішуче сказав, що їде до військкомату. У цей день я його ще вмовила залишитися, аргументуючи тим, що можливо зараз будуть мирні перемовини й все буде добре. На ранок все змінювалося лише в гіршу сторону. Чоловік прокинувся, побачив новини, розбудив мене і сказав: "Пішли поп'ємо кави і я йду до військкомату". Мені залишалось тільки його підтримати", — згадує Христина.
Призвали Сергія Левченка 25 лютого 2022 року, продовжила дружина. Він служив матросом у морській піхоті. Спочатку чоловік був в Одеській області, а потім його перевели на Миколаїво-Херсонський напрямок.
"За весь час служби чоловіка пустили додому лише один раз, у червні. Це було буквально на дві доби. Саме тоді діти та мати мого чоловіка бачили його востаннє вживу. Мені пощастило трошки більше. Мені вдалося ще два рази приїхати до нього, ближче до того місця, де він ніс службу", — прокоментувала жінка.
Як загинув Сергій Левченко
За словами дружини, востаннє вона спілкувалась з чоловіком 30 вересня. Тоді він попередив про те, що планується завдання й у нього може бути відсутній зв'язок. Але більше на зв'язок Сергій так і не вийшов:
"З 1 жовтня чоловік перестав виходити на зв'язок. Я себе заспокоювала тим, що він мене попередив, що в нього можуть бути проблеми зі зв'язком. Намагалась погані думки від себе відігнати. Але дні наростали — тиждень, два, а він так і не виходив на зв'язок. Паніка всередині мене наростала. Я ходила до поліції, писала заяву про безвісти зниклу людину".
Про те, що її чоловік загинув, Христині повідомили тільки 17 жовтня. Наступного дня його привезли на "щиті" у рідний Ізмаїл.
"Я потрапила на впізнання. Мене не хотіли пускати, казали, що це не потрібно бачити, але я дуже наполягала, тому що я не вірила і якщо сама б не побачила — я б і не вірила далі. Я впізнала свого чоловіка, це був саме він. У той момент світ рухнув, рухнули всі надії та плани на майбутнє", — зауважила дружина військового.
Поховали Сергія Левченка 20 жовтня 2022 року на Алеї Слави Героїв у рідному Ізмаїлі, додала вона.
"На похованні мені віддали прапор, яким під час процесу поховання накривав труну мого чоловіка. Я пам'ятаю, як по приїзду додому обіймала цей прапор. Здавалося, що це майже остання нитка зв'язку між мною та чоловіком. Мій стан тоді був дуже пригнічений, депресивний. Я не розуміла, як далі жити й що робити", — розповіла жінка.
Попри складнощі Христина знайшла сили жити далі. Наразі вона робить все можливе, щоб пам'ять про її чоловіка жила. Для цього вона співпрацює з музеями та школами міста, де відкривають різноманітні виставки пам'яті загиблих місцевих військових.
"Я маю за мету, щоб про мого чоловіка дізнались якомога більше людей, щоб його пам'ятали, не забували. Тому я співпрацюю з музеями. Наразі є виставки у музеї "Діорама" та "Придунав'я". Там є особисті речі мого чоловіка та інформація про нього. Також я співпрацювала із загальноосвітньою школою, де навчався мій чоловік, надала туди фото та деякі речі. Там наразі облаштовано куточок його пам'яті", — зазначила Христина.
На честь загиблого військового назвали вулицю в Ізмаїлі
У листопаді 2022 року жінка дізналась про планове перейменування вулиць в Ізмаїлі. За її словами, коли вона побачила у списку вулицю, де народився і жив її чоловік, вирішила, що ця вулиця має мати його ім'я.
"Я розуміла, що один мій голос нічого не вирішить. Тоді я попросила містян підтримати мою ініціативу в перейменуванні вулиці Ломоносова на вулицю Сергія Левченка. Я написала пости до місцевих пабліків. Багато містян підтримали, за що я дуже їм вдячна. Вже до Нового року ця вулиця була перейменована та були встановлені відповідні таблички".
У лютому 2024 року жінка створила на сайті президента України петицію про присвоєння звання Героя України посмертно своєму чоловіку. Документ набрав необхідну кількість голосів і наразі перебуває на розгляді.
"Менш ніж за два місяці була зібрана необхідна кількість підписів. Наразі петиція знаходиться на розгляді у президента. Ми як родичі загиблих Героїв маємо робити все, щоб пам'ять про наших коханих і близьких жила. Тому що поки ми про них пам'ятаємо, вони живі, вони поряд з нами", — розповіла дружина військового.
За її словами, коли вона робить щось в пам'ять про чоловіка, то їй стає легше. Для неї це акт медитації та самозаспокоєння.
"Колись у мого чоловіка було відрядження до міста Ірпінь, це було ще до війни. Він там з напарником робив залізний чобіт, який потім було встановлено на набережній міста Ірпінь. Ми з донькою приїхали туди, я знайшла цей чобіт, доторкнулась до того виробу, який робив мій чоловік, походила по тим вулицям, по яким він ходив, звідки він відправляв мені фото. Для мене це як акт медитації".
Христина Левченко продовжує брати участь у патріотичних заходах в пам'ять про свого чоловіка. Також вона мріє, що президент підтримає петицію і надасть йому звання Героя України посмертно.
"Мій чоловік завжди буде в моєму серці. Я впевнена, що ми з ним ще зустрінемось. Можливо не в цьому житті, можливо не в цьому світі. Ми були з ним вінчані, а це кохання воно не розірветься навіть загибеллю одного із подружжя", — резюмувала жінка.
