У Нижньому Подунав'ї місцеві жителі століттями вирощували шовковицю. Період перебування нашого краю у складі Османської імперії став часом потужного розвитку шовківництва. Ця традиція отримала своє продовження і після приєднання Бессарабії до Російської імперії після 1812 р. Як повідомляв російський та український історик, статистик і етнограф А. Скальковський, «в Измаиле, Кагуле и Бельцах мы видели на базаре моточки сырого шёлка, продававшиеся поселянами как товар самый обыкновенный».

На початку ХХ ст. в Ізмаїльському повіті Бессарабської губернії Росії шовківництво також було одним із важливих напрямів сільськогосподарського виробництва. Цією справою тут займалося 2 207осіб, які вирощували 10 300 тутових дерев (слід уточнити, що це була добре відома ізмаїльчанам шовковиця). В Ізмаїлі налічувалося 6 тутових плантацій з 16 000 дерев. На них працювало 320 осіб.

У самому Ізмаїлі на той час існував шовківницький пункт, яким завідував городянин І. Розенфельд. На початку березня 1913 р. завідувач ізмаїльським шовківницьким пунктом при 7-му парафіяльному училищі І. Розенфельд подав до міської управи клопотання про надання йому Лазаретної площі (знаходилася в східній частині міста) під влаштування парку з розплідником. Усі роботи з влаштування парку (планування, нівелювання території, обробка ґрунту, висаджування тутових дерев) ентузіаст збирався виконати самостійно. Крім цього, він бажав облаштувати в парку місця для відпочинку городян з доріжками та клумбами.

Тут слід зауважити, що Лазаретна площа в ті роки потерпала від непролазного бруду в холодні місяці і від пилу – з настанням тепла. Парк, за задумом заявника, мав стати «прекрасным местом для прогулок по образцу, например, аналогичного парка в Тифлисе (суч. Тбілисі) при кавказской шелководственной станции».

Вже за кілька тижнів Ізмаїльська комунальна рада задовольнила прохання шовковода. Для поставленої мети І. Розенфельду було надано у користування Лазаретну площу. При цьому йому були поставлені такі умови: парк повинен вважатися власністю міста, утримуватися у зразковій чистоті. Всі витрати на його розбивку та утримання, в тому числі з улаштування дротяної огорожі зеленої зони лягали на самого заявника.

Незабаром ентузіаст порушив ще одне клопотання. На цей раз перед чиновником за особливими дорученнями при головноуправляючому землеробством та землеустроєм Бессарабської губернії про отримання дозволу на улаштування (за прикладом минулих років) трьох показових зразкових «выкормок шелковичных червей» у Єврейському училищі, у Суворовській народній аудиторії та у передмісті Копана Балка, а такожпро відпустку з цією метою необхідних коштів. Незабаром І. Розенфельд отримав від чиновника з особливих доручень телеграфне повідомлення, що його прохання задоволене. Після цього необхідні кошти прохачеві було вислано.

На жаль, про подальшу долю запланованого парку, нічого не відомо. Швидше за все, цей проект так і не був доведений до логічного кінця – вже через рік вибухнула Перша світова війна.

А як справи в Україні з розвитком шовківництва сьогодні? На жаль, але з 1990 р. його державне дотування було припинено, і галузь відразу стала збитковою як для виробників сировини, так і для переробних підприємств. Наразі виробництво вітчизняного шовку налагодити не вдається.

Ігор ОГНЄВ.