«Думав про те, щоб вийшов молодший брат»: як воїн Одеської бригади рятував побратимів з охопленого вогнем укриття

«Думав про те, щоб вийшов молодший брат»: як воїн Одеської бригади рятував побратимів з охопленого вогнем укриття

Палаючий підвал, густий чорний дим, опіки рук, шиї та обличчя. Олександр на позивний «Бариста» разом із молодшим братом і побратимом зумів вирватися з охопленого вогнем укриття. Усі троє залишилися живими. Цей досвід навчив його головного: страх може не лише сковувати, а й рятувати життя, якщо перетворити його на холодний розрахунок і рішучі дії.

Регіональне управління Сил територіальної оборони «Південь» продовжує цикл матеріалів «Кращий серед рівних», у якому розповідає про сержантів, які власним прикладом, бойовим досвідом і щоденною працею зміцнюють свої підрозділи, навчають побратимів, беруть відповідальність за їхні життя та доводять, що справжнє лідерство формується насамперед у діях, передає видання «Південь сьогодні».

Олександр на позивний «Бариста» – військовослужбовець 1-го батальйону 122 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.

Олександр пройшов шлях від новачка, який уперше сів за симулятор, до головного сержанта, а згодом – командира взводу ударних безпілотних комплексів.

Через його власний бойовий шлях добре видно, як формується професіоналізм пілота FPV та в чому полягає справжня сержантська відповідальність на передовій.

До лав Збройних сил України Олександр прийшов у 2024 році разом із молодшим братом, надихнувшись прикладом найстаршого брата, який став на захист країни з перших днів повномасштабного вторгнення. У батальйоні командування визначило братів у напрямок безпілотних систем.

Олександр не приховує: на початку керувався цілком людським страхом.

«Я насправді дуже хотів бути пілотом, тому що боявся йти в піхоту. Тут немає нічого сором’язливого: мені було страшно, і я розумів, що зможу робити роботу дистанційно та приносити користь. Саме цей страх і стимулював мене вчитися», – згадує сержант.

Після базової загальновійськової підготовки (БЗВП) були двотижневі курси FPV-пілотів. Спочатку польоти давалися вкрай важко. Олександр купив власний пульт і ноутбук, не спав ночами, тренуючись на симуляторі. Та головне відкриття прийшло швидко:

«Придбати обладнання – не вирішує проблему. Проблема в руках і в розумінні того, як усе має працювати».

Через три тижні після курсів екіпажі вирушили на Донецький напрямок. Саме там учорашній новачок швидко перетворився на бойового пілота. Уже на четвертому вильоті «Бариста» уразив ворожий трицикл «Муравей», завантажений боєкомплектом і майном:

«На екрані розвідки я побачив, як залітаю прямо в причіп, як усе вибухає й горить. Руки тряслися, але в ту мить я зрозумів: я на своєму місці. Усе, що здавалося неможливим, зняло як рукою».

Перший виїзд на позиції одразу перевірив Олександра як старшого брата і майбутнього командира. Вирішуючи, хто заступатиме першим, він пішов у розвідку першим, аби вивчити обстановку, побутові умови та підготувати брата, молодшого за нього на чотири роки.

Пізніше їм довелося працювати на одній позиції разом. Під час інтенсивного ворожого обстрілу загорівся сусідній будинок, а згодом полум’я перекинулося й на вхід до їхнього підвалу, утепленого пінопластом. Густий чорний дим миттєво заповнив укриття. У критичну мить один із побратимів, навіть маючи бойовий досвід, зловив ступор перед стіною вогню.

«Я тоді про себе не думав – думав лише про те, щоб вийшов молодший брат. Дихати було нічим, ми стояли на колінах. Мій брат буквально стусаном вивів побратима зі ступору, і ми прорвалися крізь вогонь», – розповідає «Бариста».

Виходячи з палаючого підвалу, Олександр отримав опіки рук, шиї та обличчя від розплавленого пінопласту, але всі троє залишилися живими. Цей досвід остаточно сформував його підхід до служби: страх – це природний запобіжник, який рятує життя, якщо перетворити його на холодний розрахунок і дію.

Після додаткового навчання та роботи на інших напрямках було друге відрядження на Донеччину – майже на першу лінію. Там, завдяки малому підльотному часу та відточеній майстерності, за п’ять діб «Бариста» знищив більше живої сили та техніки ворога, ніж за попередній рік, зриваючи ворожі штурми на підступах до позицій.

Сьогодні на посаді командира взводу Олександр поєднує управлінські рішення з глибокою сержантською залученістю в усі процеси. Його робота вийшла далеко за межі особистих вильотів – тепер він відповідає за ефективність і безпеку кожного екіпажу.

Олександр готує молодих операторів, пояснюючи не лише техніку пілотування, а й тактику роботи на передовій. Знаючи, як важко було вчитися самотужки, «Бариста» скорочує цей шлях для новачків.

Перед виходом екіпажів на позиції особисто контролює підготовку дронів та обладнання, аби техніка не підвела в бою. А коли екіпажі працюють «на нулі», зв’язок з Олександром не припиняється ні на хвилину.

«Ми працюємо з електронікою, а вона примхлива: тут працює, там – ні, впливає погода, РЕБ. У будь-який час доби хлопці можуть зателефонувати чи написати: «Є проблема». І ми в онлайн-режимі – по відео чи аудіо – розбираємося й знаходимо рішення, щоб екіпаж міг продовжувати бойову роботу», – пояснює сержант.

Для сержанта, який стоїть на чолі взводу БпАК, професіоналізм вимірюється не кількістю особистих влучань, а злагодженістю підрозділу та збереженими життями.

У тривалій спільній роботі сформувалася головна цінність – взаємна довіра, коли командир знає сильні та слабкі сторони кожного бійця, а пілоти впевнені, що за їхньою спиною стоїть надійний тил.

Найбільшою своєю відповідальністю Олександр вважає підготовку людей до реальної війни – таку, щоб кожен оператор повертався із завдання живим і максимально ефективним.

І коли його вихованці влучно уражають ворожі цілі, «Бариста» відчуває головну нагороду за свою службу: у кожному їхньому точному вильоті є частинка його праці, досвіду та турботи.

Підготувала Діана ГЕРГІНОВА

Джерело: «Південь сьогодні»