У вівторок, 1 вересня, Православна церква України вшановує преподобного Симеона Стовпника та його матір Марфу, а також згадує Собор Пресвятої Богородиці в Міясинах. У церковному календарі цей день особливий ще й тим, що 1 вересня починається новий церковний рік. У народі свято називали Семеном Літопроводцем — днем, коли проводжали літо й зустрічали осінь.

"Апостроф" розповідає історію преподобного Симеона Стовпника, його матері Марфи та чудесної Міясинської ікони Богородиці, а також про давні українські традиції, обряди, прикмети й заборони цього дня.

Преподобний Симеон Стовпник жив у IV–V століттях у Сирії та став одним із найвідоміших християнських подвижників Сходу. Його називають Стовпником через незвичайний спосіб чернечого життя: десятки років святий провів на вершині стовпа, присвятивши себе молитві, посту та духовному наставництву.

За переказами, Симеон походив із простої християнської родини. Ще юнаком він вирішив присвятити життя Богові та вступив до монастиря. Однак його надзвичайно суворий аскетизм виявився настільки радикальним, що братія попросила його залишити обитель.

Симеон оселився самітником у пустелі. Спочатку він жив у невеликій келії, а потім почав практикувати стояння на стовпі. Подвижник прагнув якомога менше відволікатися від молитви й водночас уникнути натовпів людей, які почали приходити до нього за порадою та благословенням.

Поступово стовпи, на яких жив Симеон, ставали дедалі вищими. На останньому він провів близько трьох десятиліть. За історичними свідченнями, висота його останнього стовпа могла сягати близько 15–20 метрів.

Здавалося б, життя на такій висоті мало повністю відгородити Симеона від людей. Сталося навпаки. До нього почали приходити величезні натовпи паломників. За порадою святого зверталися не лише прості люди, а й єпископи, правителі та представники знаті. Симеон писав листи, давав духовні настанови й брав участь у важливих церковних дискусіях.

Саме його приклад започаткував цілу традицію стовпництва. Після смерті Симеона інші християнські подвижники також почали обирати життя на стовпах, наслідуючи його спосіб усамітнення та молитви. Тому Симеон став однією з найвідоміших постатей раннього східного чернецтва.

Особливо цікавою є історія його матері Марфи, яку Церква також згадує 1 вересня.

Марфа походила з бідної родини в Кілікії. Вона була матір'ю Симеона і, за церковним переданням, усе життя підтримувала його духовний шлях. Коли син ще юнаком таємно від батьків прийняв чернечий постриг, Марфа багато років не бачила його.

Згодом вона вирушила до місця, де стояв стовп Симеона, сподіваючись нарешті зустрітися із сином.

Але зустріч виявилася зовсім не такою, як могла мріяти мати. Симеон передав їй, що вони побачаться вже в іншому житті, і попросив почекати. Марфа погодилася й залишилася біля підніжжя пагорба.

Саме там вона померла, так і не піднявшись до сина. Коли Симеон дізнався про смерть матері, він наказав принести її тіло до свого стовпа, довго молився над ним і плакав. За переказом, люди, які були поруч, побачили на обличчі Марфи усмішку.

Ця історія зробила пам'ять про Симеона та Марфу особливо теплою: за суворим образом великого аскета залишалася людина, яка любила свою матір і тяжко пережила її смерть.

Собор Пресвятої Богородиці в Міясинах

1 вересня Церква також згадує чудесне знайдення Міясинської ікони Пресвятої Богородиці.

Історія цієї святині почалася в Міясинах — місцевості неподалік давньої Мелітини, де ще в перші століття християнства існували язичницькі святилища. Єпископ Акакій Мелітинський вирішив побудувати там храм на честь Богородиці. Навколо храму згодом виник монастир, головною святинею якого стала ікона Пресвятої Діви.

А далі починається одна з найцікавіших історій цього дня. У VIII столітті, під час іконоборчих переслідувань, монахи Міясинської обителі боялися, що святу ікону знищать. Тому вони сховали її у водах озера Азур. Ікона залишалася під водою понад сто років.

Коли переслідування ікон завершилися, сталося те, що християнська традиція називає чудесним знайденням: ікона піднялася з глибини озера і була знайдена неушкодженою.

За церковним переданням, це сталося 1 вересня 864 року. Ікона, яка понад століття перебувала у воді, начебто не постраждала від вологи. Саме на згадку про цю подію було встановлено свято Собору Пресвятої Богородиці в Міясинах.

Історія Міясинської ікони стала для християн символом збереження святині навіть у часи переслідувань. Вона нагадувала вірянам, що гоніння можуть знищувати храми та ховати святині, але не здатні знищити віру.

Не випадково спомин цієї події припав на початок церковного року. Новий церковний цикл починався з молитви та згадки про Богородицю — покровительку християн.

Народні традиції 1 вересня

У давній українській традиції цей день був набагато важливішим, ніж просто червона дата календаря. Семен Літопроводець вважався межею між літом і осінню.

Причому слово «літо» наші предки розуміли не лише як пору року. У давній календарній системі 1 вересня було початком нового року — церковного Новоліття. Тому Семен символічно «проводжав» одразу і літо, і старий рік.

Саме тому цього дня намагалися завершити літні роботи та підготуватися до осіннього сезону.

У селах уже починали перебирати запаси, сушити овочі та фрукти, готувати комори до зими. Перевіряли зерно, борошно, картоплю, цибулю, часник, сушені яблука та інші припаси.

Окремо готувалися до нового сільськогосподарського року. Найкраще насіння залишали для майбутньої сівби, а зерно перевіряли, щоб воно не було зіпсованим чи вологим.

Але Семен мав і зовсім інший — молодіжний — вимір. У княжі та козацькі часи 1 вересня було пов'язане з обрядом пострижин хлопців та їхнім першим урочистим посадженням на коня. Для молодого хлопця це означало символічний перехід до нового етапу життя.

У козацькій Україні цей звичай набув особливого значення. За етнографічними описами, посвята хлопчика могла супроводжуватися пострижинами, посадженням на коня та церемонією, яка символізувала вступ до чоловічого товариства. Тобто Семен був не лише «проводами літа», а й своєрідним днем дорослішання.

Цікаво, що з 1 вересня починався й новий сезон вечірніх домашніх робіт. Після завершення основних польових справ люди поступово поверталися до занять у хаті: пряли, ткали, шили, ремонтували одяг, готувалися до довгих осінніх та зимових вечорів.

А молодь збиралася на перші вечірні сходини. Такі зустрічі ставали своєрідною підготовкою до осінньо-зимового сезону вечорниць, знайомств і сватань.

У деяких місцевостях Семенів день пов'язували також із «живим вогнем». Старий вогонь у хаті могли гасити, а потім запалювати новий — добутий тертям дерева об дерево. Такий обряд символізував початок нового циклу та оновлення.

Ще одна незвичайна традиція стосувалася комах. У народних віруваннях Семен був своєрідним «проводжатим» літа, який мав забрати з собою мух, бліх, тарганів та інших надокучливих комах.

У деяких місцевостях існував жартівливий обряд «поховання комахи»: дівчата робили маленьку символічну труну з буряка чи редьки та влаштовували цілу виставу. Це вже було не церковним обрядом, а частиною давньої народної обрядовості, де завершення літа обігрували через своєрідне «прощання» з усім, що мало залишитися в минулому сезоні.

На Семена також починали чекати так зване бабине літо. Теплі сонячні дні на початку осені сприймали як останній подарунок літа перед холодами.

Саме тому в народі казали: «Прийшов Семен — кожуха на плечі одягнем». А якщо на Семена було тепло, сподівалися, що тепла погода ще затримається.

Народні прикмети про погоду 1 вересня

• Якщо на Семена тепло — осінь буде довгою і теплою.
• Якщо день сонячний — бабине літо буде погожим.
• Якщо вранці лежить туман — осінь може бути дощовою.
• Якщо на Марфу багато бруду після дощу — осінь очікується мокрою.
• Якщо журавлі вже відлітають у вирій — зима може прийти рано.
• Якщо на траві багато роси — найближчими днями буде суха погода.
• Якщо горобці збираються великими зграйками — варто чекати похолодання.
• Якщо листя почало масово жовтіти — осінь вступає у свої права.
• Якщо на Семена тепло — тепло протримається ще деякий час.

Що не можна робити 1 вересня

У церковній традиції немає спеціального переліку побутових заборон на 1 вересня. Тому твердження про те, що в цей день нібито категорично не можна прати, прибирати, працювати чи готувати їжу, є народними забобонами, а не церковними правилами.

Натомість цього дня радили не сваритися, не ображати рідних, не бажати комусь зла та не починати новий церковний рік із конфліктів.

Не варто було без потреби відмовляти людині в допомозі. Особливо шанували старших членів родини, матерів та тих, хто потребував підтримки.

За народними уявленнями, небажаним вважалося залишати старі справи незавершеними. Семен сприймався як межа між двома періодами, тому намагалися завершити те, що можна було закінчити до осені.

Не рекомендували також марнувати їжу та нехтувати запасами. Початок осіннього циклу нагадував господарям, що попереду довга зима, а отже, треба було дбати про родину й розумно використовувати те, що дала земля.

А ось різноманітні ворожіння, магічні ритуали та «обереги» не мають стосунку до православної традиції. Церковний день варто проводити з молитвою, а не зі спробами передбачити майбутнє за народними забобонами.

Що треба зробити

Вірянам радять цього дня помолитися преподобному Симеону Стовпнику та Пресвятій Богородиці, попросити здоров'я для себе й близьких, миру в родині, захисту дітей, допомоги у складних життєвих обставинах та миру для України.

Окремо можна згадати матерів — живих і тих, кого вже немає поруч. Історія Симеона та Марфи нагадує про особливий зв'язок між матір'ю і дитиною, навіть коли життєві дороги розходяться.

Доброю справою буде допомогти старшим родичам, підтримати людину, яка залишилася сама, поділитися продуктами нового врожаю або просто зателефонувати близькій людині, яку давно не чули.

У господарстві можна завершити літні справи, перебрати запаси, підготувати дім до осені, зібрати насіння на наступний рік. Саме такі прості заняття найкраще відповідають давньому змісту Семенового дня — завершити один цикл і спокійно вступити в інший.

А головне — зустріти початок нового церковного року без образ і сварок, із вдячністю за прожитий час та молитвою про те, щоб наступний рік приніс родині мир, здоров'я і добрі зміни.