На півночі Одещини, у селі Шершенці, вже понад століття працює старовинний млин, історія якого почалася ще за графських часів, повідомляє видання "Одеське життя". Хоча водяне колесо давно перестало обертатися, сама споруда не втратила свого призначення. Тут і сьогодні мелють зерно, виготовляють крупу та олію, а місцеві жителі продовжують берегти традиції, пов'язані з домашнім хлібом і святковою випічкою. 

Як старовинний млин став центром життя цілого краю? 

Село Шершенці розташоване у долині річки Білочі. Саме тут зберігся водяний млин, який свого часу належав графу Сумарокову-Ельстону. Він володів двома тисячами гектарів землі та мав 13 млинів, а споруда в Шершенцях увійшла в історію як "сьомий млин графа". У 18 – 19 століттях річку Білочі місцеві називали "Золотою". 

Причиною було не дорогоцінне каміння, а зерно – пшениця, жито та кукурудза, які забезпечували роботою численні млини вздовж річки. Борошна вистачало не лише для навколишніх сіл, а і для цілих повітів. Колись до млина вела чумацька дорога. Щодня сюди з'їжджалися люди з мішками зерна, утворюючи довгі черги з возів, запряжених волами та кіньми. 

Млин у Шершенцях / фото "Одеське життя"

У ті часи млин був значно більшим, ніж просто місцем для помелу зерна. Поки працювали жорна, селяни обговорювали новини, ціни, врожай, знайомилися та спілкувалися. Саме навколо млина розвивалися пекарні, пивоварні та торгівля, а сама споруда фактично стала одним із центрів місцевого життя. 

Чому водяне колесо більше не працює? 

За словами завідувача млина Григорія Бурмістра, у 1960-х роках будівлю модернізували. Тоді тут встановили електродвигуни, промислові валки та інше обладнання, яке працює і сьогодні. Саме водяне колесо вже не використовується. З роками річка Білочі обміліла та змінила русло, тому млин повністю перевели на електроенергію. 

Водяне колесо / фото "Одеське життя"

Попри це, історична споруда з місцевого вапняку збереглася. Всередині досі працює обладнання, встановлене ще у 1960-х роках. Тут очищають зерно, калібрують його та перемелюють за допомогою цілої системи транспортерів і виробничих механізмів. 

Чому місцеві і досі везуть сюди зерно? 

Сьогодні старовинним млином опікується товариство "Маяк" на чолі з Вікторією Добрянською. За словами краєзнавиці Людмили Александрової, споруда і надалі служить місцевим жителям. Власники земельних паїв приїжджають сюди, щоб змолоти зерно, виготовити крупу або відтиснути соняшникову олію. 

Це дозволяє отримати власні продукти дешевше, ніж купувати їх у магазині. До млина приїжджають жителі Шершенців, Олексіївки, Загніткова, Котовців та інших навколишніх сіл. Краєзнавиця також розповідає про давню народну прикмету: предки вірили, що найкраще борошно виходить тоді, коли зерно мелють у період цвітіння яблунь. Втім, нині млин працює не щодня. 

Через меншу кількість замовлень обладнання запускають лише тоді, коли збирається достатньо заявок. Зазвичай це один – два дні на тиждень, а найчастіше тут виготовляють дерть і корми для домашньої худоби. Водночас місцеві господині не відмовляються від традицій. 

Саме тут вони мелють зерно для борошна, з якого печуть великодні паски, весільні короваї та знаменитий хліб "на черені". Цей хліб входить до переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Одеської області.