Майор медичної служби Оксана Сергіївна Виноградова, лікарка-анестезіолог, проходить службу в одному з медичних закладів Державної прикордонної служби України Одещини. Поряд із щоденною роботою у медзакладі вона регулярно виїжджає на ротації до Херсонського напрямку, де разом із колегами бореться за життя поранених військовослужбовців. Про медикиню розповіли у пресслужбі Південного регіонального управління Держприкордонслужби України, передає видання «Південь сьогодні».

Оксана Сергіївна зізнається: ще з дитинства знала, що її шлях буде пов’язаний із медициною.

«Я завжди бачила себе лише у білому халаті. Спочатку мріяла стати кардіологом — адже серце є найважливішим органом людини. Але обрала анестезіологію. Можливо, тому що мені завжди подобалися професії, де потрібно чітко діяти та швидко приймати рішення», — розповіла лікарка.

Анестезіологія — це медицина на межі життя і смерті. Саме анестезіолог часто першим зустрічає пораненого пацієнта.

На ротаціях у прифронтових умовах робота починається у протишоковій палаті. Туди евакуаційні бригади привозять поранених просто з поля бою.

«Першим пацієнта бачить саме анестезіолог. Ми оцінюємо стан, проводимо необхідні обстеження, стабілізуємо життєві функції, зупиняємо кровотечі. Лише після цього хірург може розпочати операцію. По суті, анестезіолог забезпечує життя пацієнта», — пояснює вона.

Робота в умовах прифронтової медицини суттєво відрізняється від роботи у звичайному медичному закладі. Якщо у мирних умовах є час на підготовку та планування, то на передовій рішення доводиться приймати миттєво.

Найчастіше медикам доводиться працювати з важкими пораненнями, масивними кровотечами, травмами грудної клітки та живота. Кожен випадок — це боротьба за життя.

Деякі історії назавжди залишаються у пам’яті.

«Особливо важко дивитися в очі молодим хлопцям, які запитують: «Лікарю, у мене буде рука? Нога?» Лікар повинен залишатися зібраним, але ти все одно переживаєш за кожного. Я жінка, і це неможливо відключити», — поділилась Оксана.

Вона згадує один із випадків, коли у пораненого сталася зупинка серця прямо у протишоковій палаті. Медики діяли негайно: відкрили грудну клітку і проводили прямий масаж серця. Такі моменти стають справжнім випробуванням для всієї команди.

Саме командна робота у прифронтовій медицині має вирішальне значення.

«Тут неважливо, хто ти — лікар, медична сестра, санітар чи водій евакуаційного транспорту. Під час масового надходження поранених усі працюють як єдиний механізм. Ми розуміємо один одного навіть без слів», — зауважує медикиня.

Фізична втома під час ротацій — звична річ. Недосипання, складні умови, постійна напруга. Але, за словами лікарки, найважчим є емоційне навантаження.

«Найважче — коли не вдається врятувати людину».

Утім, навіть у складних умовах є маленькі речі, які допомагають триматися. На позиціях медиків живе собака Жулечка — вона першою чує обстріли та завжди зустрічає евакуаційні машини. Поки тривають операції, вона чекає…

«Поряд із нею душа трохи відпочиває», — додала Оксана.

Після ротацій офіцер відновлює сили поруч із рідними. Особливу силу їй дають ранкові прогулянки біля моря.

«Я дуже люблю зустрічати світанки на морі разом із собакою. У ці моменти відчуваєш спокій», — ділиться вона.

За час повномасштабної війни українська військова медицина зробила величезний крок уперед. Оксана Сергіївна зазначає, що наші медики отримали колосальні навички.

«Можна сказати, що сьогодні у світі мало де є такий практичний досвід роботи з бойовими пораненнями».

Попри складність професії, лікарка з великою повагою говорить про своїх колег:

«Я дуже вдячна медикам, які працюють на Херсонському напрямку, за цінний досвід та підтримку. Для мене велика честь служити поруч із такими людьми».

Коли її запитують, що означає бути лікарем сьогодні, під час війни, вона відповідає просто:

«Це означає щодня робити все можливе, щоб людина відкрила очі і жила».

Підготувала Амєлія МИЙНОВА
Фото – Південне регіональне управління Держприкордонслужби України

Джерело: «Південь сьогодні»