Шістдесят п’ять років в Одеському порту: історія заслуженого наглядача маяка
Шістдесят п’ять років поспіль за роботою світлооптичного апарата і звукосигнальної туманної установки (наутофона) на білій вежі маяка наглядав Іван Цихович. Увесь цей час Іван Тимофійович мешкав у порту — спочатку в так званому містечку Воронцовського маяка, збудованому на початку ХХ столітті у північній частині колишнього Австрійського пляжу, а потім, після модернізації контейнерного термінала на Карантинному молу, — у модульному будиночку біля метеостанції. Історією заслуженого наглядача маяка поділились у дописі Адміністрації Одеського морського порту, передає видання «Південь сьогодні».
У червні 2021 року Іван Цихович вийшов на пенсію. А ось, що було до того:
Березень 1956-го. Демобілізованого радиста першого класу Івана Циховича призначають доглядачем Воронцовського маяка. Вахту на маяку в ті роки несли удвох: треба було стежити за дизель-генераторами, узимку — підтримувати вогонь у пічці-буржуйці, носити мішки з вугіллям вузеньким Рейдовим молом. За сезон холодів маячники спалювали сім тонн вугілля…
2 січня 1957 року доглядачі маяка Іван Цихович і його напарник Валентин Козлович поверталися після вахти до порту. Раптово здійнявся шторм, і вітер час від часу перекочував хвилі через кам’яну стежку Рейдового молу. Одна з цих хвиль, ніби граючись, змила обох наглядачів маяка у воду.
Матроси на вишці рятувального поста швидко спустили шлюпку, кинули весла, але уключини до них шукали довго. За цей час Козловича віднесло мало не на фарватер, а Цихович відчайдушно вигрібав у напрямку Рейдового молу. Тричі він підпливав до слизького бетону на відстань п’яти метрів — і тричі хвиля відкидала його назад. Четвертого разу вже й не намагався — вибився з сил. Утеплений одяг — бушлат, ватяні штани — каменем тягнув у холодну безодню. Двадцять п’ять хвилин у крижаній воді.
Врятували обох. Коли Циховича затягли в шлюпку без верхнього одягу, перше, про що спитав наглядач маяка, коли отямився:
«Де мій бушлат? У бушлаті — перепустка. Без перепустки мене не пустять у порт».
Наступного дня море скувало кригою… Після цього випадку, який ледь не став трагічним, Цихович вирішив: треба зробити так, щоб ніхто більше не ризикував життям, ідучи у шторм до маяка. Маючи інженерну жилку, Іван Тимофійович досить швидко розробив пристрій дистанційного керування проблисковими вогнями й наутофоном. Принцип він запозичив із телефонного кодового зв’язку.
Коли 2011 року в порту відкрили екскурсійний маршрут «Стежкою маячника», Іван Тимофійович зустрічав туристів у його кінцевій точці — біля самого підніжжя вежі. Відвідувачі мали змогу особисто поспілкуватися з легендарним доглядачем. Ті, кому пощастило побувати в апаратній на нижньому рівні маяка, кажуть: це справжній музей техніки. Поруч — дизель-генератори, передавачі й інші пристрої, що представляють три періоди технічного прогресу: ламповий, транзисторний і цифровий.
Увесь цей скарб Іван Тимофійович передав своєму наступникові у найкращому вигляді. І тільки перепустку в порт — залишив собі.
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
Фото – з допису Адміністрації Одеського морського порту






