Майже пів століття тому, 8 вересня 1978 року за підсумками 2-ї сесії Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО були внесені перші об'єкти, які взяли під охорону цією організацією. Історичний центр Одеси потрапив до цього списку лише у 2023 році і цьому передувала досить тривала підготовка. Але чи відчули від цього городяни якісь зміни?

Журналісти Новини.LIVE запитали у містян, що вони знають про ЮНЕСКО та чи треба було Одесі туди вступати? 

Одеса в ЮНЕСКО

Статус всесвітньої спадщини сприймають як інструмент, що може приносити реальні ресурси: експертизу, програми підтримки, гранти на консервацію та майбутні реставрації. У такій логіці це не просто "табличка", а спосіб завчасно подбати про фондосховища, укриття для колекцій і план відновлення після руйнувань.

 "Треба, напевно. Захист пам'ятників, може, грошей дадуть. Щоб відновлювати все те, що зруйновано під час війни", — каже Анатолій.

Є й ширший вимір — символічний і дипломатичний. Коли місто позначене в глобальному списку спадщини, його проблеми стають предметом міжнародної уваги, а охорона — не лише місцевою справою. Це додає аргументів на переговорах і змушує партнерів бачити в Одесі частину європейського культурного простору.

 "Одеса — європейське місто. ЮНЕСКО — це організація, яка опікується надбанням європейської культурної спадщини. Я думаю, що це не повинно було бути якимось таким предметом обговорення. Це Європа повинна звернути увагу першою, що тут частина, така важлива частина Європи, її треба охороняти", — каже Світлана.

Пам'ятники без захисту

На тлі обстрілів люди оцінюють не назви, а відчуття безпеки. Якщо реальні ризики не зменшуються, статус сприймають як формальність. У центрі уваги — просте запитання: чи стало місту легше витримувати удар, чи з’явився практичний щит? Відповідь, виходячи з постійних обстрілів — очевидна.

 "Нічого не змінилось від того, що вступили до ЮНЕСКО. Якби вони могли нас захистити, а вони ж нічого не роблять і обстріли так само продовжуються", — каже Олена.

Сумніви підсилює досвід війни: домовленості не стримують агресора, тож надіятися на "магію підписів" не доводиться. Для таких респондентів різниці між наявністю статусу і його відсутністю поки що не видно.

 "Можна вступити, можна підписати, але всі ці домовленості показують, що наш ворог їх не дотримується, ми ж не знаємо, що від нього чекати — йому немає різниці, підписали ми щось чи ні", — каже Артем.

Окремо лунає вимога до механізмів: якщо об’єкти під міжнародною опікою, має бути й зрозуміла реакція на руйнування. Інакше статус виглядає порожнім знаком без інструментів впливу чи запобігання.

 "Моя логіка, якщо вже ці пам'ятники архітектури є в міжнародній організації ЮНЕСКО, то тоді ЮНЕСКО має зробити щось, щоб вони не були знищені. Якщо це знищується, тоді це порушення всіх цих договорів. В моїй логіці це так, якщо нічого не змінилося — тоді це все марно", — каже Світлана.

Статус ЮНЕСКО для Одеси сприймають по-різному. Для одних це можливість залучити міжнародні ресурси, підкреслити європейську цінність міста й мати підтримку у відновленні. Для інших — лише формальність, яка не зупиняє обстрілів і не створює відчутного захисту. Спільним лишається одне: одесити хочуть бачити не лише символи, а й реальні кроки, що допоможуть зберегти місто та його спадщину.

Джерело: novyny