Наприкінці XVIII сторіччя австрійський купець та мандрівник Ніколаус Ернст Клееман написав книгу «Клееманова подорож із Відня до Белграда і Нової Кілії, також до земель буджацьких і ногайських татар, та до всього Криму, з поверненням через Константинополь, Смірну та Трієст до Австрії в 1768, 1769 і 1770 роках, з долученням опису пам’яток кримських». Докладніше про твір журналісти видання «Південь сьогодні» дізналися з публікації у спільноті «Одеські краєзнавці» у Фейсбук.

Отже, під час своєї подорожі, на шляху до Криму, Клееман проїжджав повз Аккерман, був в Бендерах, а звідти через терени сучасної Одещини їхав до Очакова. У главі ХХ своєї праці він дав описання міст та сіл Бессарабії.

«…Самі великі будинки складаються зазвичай з одного поверху, рідше двох, велика частина будинків зведена з земляної цегли [ракушняк? глина?], та вкриті черепицею. В деяких стіни зроблені з верби, на кшталт тина, який обмазують вапном, замішаним з коров’ячим, чи конячим калом, вкриваючи очеретом, чи дранкою. Стіни та підлога всередині роблятся з цегли та вапна, і така будівля зводитися та висихає дві доби, особливо якшо для цього розпалюють велике вогнище.

У знатних турків стіни оббиті килимами, та вбрані панелями, поруч яких стоять дивани, і таким чином приміщення мають приємний вигляд. В інших же, більше у вірмен, підлога вкривається килимом, або плетеним очеретом, місце, де сидять, зроблено з декількох подушок і окрім цього в усьому домі нічого не знайдете [певно маються на увазі меблі].

На цих теренах у бідних людей взимку вікна робляться з листів, або паперу і інколи, зрідка вклеюють невеличке скло, щоб можна було визирати на вулицю. Влітку ж ці вікна виймаються, залишаючи приміщення вільному повітрю.

Будівля, яка складається з одного чи двух приміщень, а також кухні, льоху, та магазина [«магазин»-склад] віддається в найм за десять або дванадцять піастрів на рік. У Ганах, або вільних будинках, за кімнату кожен день сплачують по одному пара, чи один піастр в місяць.

Кав’ярні особливо просторні. В них велика зала вбрана на турецькій смак. Хоч кава, яка вживається в цих краях гарна, але готують її в кав’ярнях дуже погано. Щербет там дуже схожий на сироп, а окрім того, шо каву готують погано, вона ще й дорога, за невелику філіжанку платять один пара. Немає там ні чаю, ні інших охолоджувальних напоїв. Немає гри в карти, є тільки тавлєї [нарди]. Турки, смалячи тютюн, зазвичай розмовляють про державні та політичні справи…».