«Скільки працював на “прильотах” — ніколи не думав, що прилетить у мій дім» — одеський рятувальник про ніч, яка розділила життя на “до” і “після” (фото)
Це був страшний для одеситів світанок, для когось він став останнім. 17 червня ворог вдарив по Одесі безпілотниками. Внаслідок атаки загинули дві жінки, десятки людей отримали поранення. В історичному центрі міста зазнали ушкоджень більше півсотні будівель, серед яких – дитячий садочок та інклюзивний центр, де працювали з дітьми з особливостями психофізичного розвитку.
Найбільших пошкоджень зазнали будівлі на вулицях Олексія Маркевича та Новосельського. Велика кількість житлових будинків потребують суттєвого ремонту, але деякі з них відновленню вже не підлягають.
В одному з таких знищених ворогом будинків жив з родиною Олександр Ламекін.
Олександр вже майже 18 років працює в ДСНС рятувальником, присвятив своє життя ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Безстрашно заходив у палаючі будинки, приборкуючи вогонь і рятуючи людські життя.
Олександр Ламекін добре пам’ятає перший день повномасштабного вторгнення, коли прокинувся від вибухів. З того часу рятувальнику доводилося працювати на місцях “прильотів”, але він ніколи не думав, що розбирати завали доведеться на власному дворі.
З Олександром ми зустрілися в його дворі, біля зруйнованого будинку.
«Я ліквідовував наслідки «прильотів» і ніколи не міг подумати, що таке станеться в мене вдома. Тут немає нічого, лише дворики з будинками. Здавалося, що тут безпечно», – каже чоловік.
В цьому будинку жила ще бабуся його дружини Вікторії, народилась її мати, народилась вона сама та їхні з Олександром діти.
Це був той самий традиційний одеський двір, де сусіди живуть дружно, все знають один про одного та завжди готові допомогти.
Подружжя згадує, як раніше збиралися всім двором. Згадує загиблу літню жінку.
«Ми тут часто збирались, танцювали. Бабуся, яка загинула, за два дні до своєї смерті нас всіх самсою пригощала», – каже Вікторія, яка дуже важко перенесла трагедію.
Вона сумно сидить біля будинку, розуміючи, що колишнє життя сюди вже не повернеться.
Під час російської атаки Олександр знаходився вдома: «Я повинен був чергувати в той день. Та по родинним обставинам взяв відгул. Через це в мене була можливість, так сказати, приїхати на свій адрес для рятування людей».
Рятувальник згадує, що коли тієї ночі оголосили повітряну тривогу, Вікторія розбудила свою сестру, яка також мешкала в будинку, щоб вона спустилася на їхній поверх.
«Летали «шахеди», почалися вибухи. Останній відчулося, ніби стався зовсім поруч. Після цього я намагався вийти з дому, шукав ручку дверей, але не знайшов, тому що двері були вже відкриті», – розповідає Олександр.
Коли ж чоловік вийшов на двір, то побачив зруйнований другий поверх будівлі навпроти.
«Пересвідчилися, що нема горіння, щоб якщо шо – евакуювати. Потім сусіди почали кричати, що там виток газу — трубу прорвало. Тож ми з сусідом першим ділом перекрили вхідну газову трубу. Відключили автомати, щоб струмом не вдарило», – каже Олександр.
Одразу після цього взялися шукати сусідку, яка опинилася під завалами.
«Почали вигрібати звідти каміння. Потім приїхали рятувальники й продовжили роботи. Допомагав чим міг – двір прибирав, щоб вогнеборці могли ходити. Бо цілий день – близько 12 годин – проходила пошукова операція», – каже Олександр.
До пошуку залучили кінологів із службовими собаками, жінці телефонували на мобільний. Телефон був на зв’язку, але відповісти вона вже не могла.
Коли до сусідки вдалося добратися, з’ясувалося, що вона загинула – саме в її квартиру сталося пряме потрапляння “шахеда”.
Після проведення огляду, фахівці зробили висновок – будинок відновленню не підлягає, занадто великі ушкодження він отримав.
Вікторія каже, що їй дуже гірко, адже довга історія її рідного будинку обірвалася. Єдина гарна новина – подружжю вдалось знайти кішку, яка прожила тут 12 років, але під час вибуху злякалась і втекла.
«Вона й досі налякана, але ми дуже раді, що жива», – каже Вікторія.
За час повномасштабної війни внаслідок російських атак в Одесі було зруйновано або серйозно пошкоджено сотні будинків, десятки з них — повністю знищені.
Під завалами загинули мирні мешканці, серед них — діти, літні люди, цілі родини. Ворог продовжує жорстоко бити по цивільній інфраструктурі. Його цілями стають дитсадки, школи, житлові квартали, лікарні, пологові будинки, музеї, зоопарки.
І якщо раніше українці з тривогою слідкували за новинами з Києва, Харкова, Херсона чи Дніпра, то сьогодні практично кожен регіон — під прицілом.
За звітом Моніторингової місії ООН в Україні лише в травні 2025 року 183 цивільні загинули та 836 були поранені.
І лише в Одесі, яка далеко від лінії фронту, в травні та червні загинули шестеро людей, майже півсотні отримали поранення.
Але місто, як і вся наша країна, міцно тримається.
А Олександр Ламекін — у строю. Там, де важко. Там, де потрібна допомога рятувальників.
