У День Святої Трійці село Лиманське Ренійської громади відзначило своє 285-річчя. Це свято для лиманців особливе. Тому всі – від малого до великого готувалися до нього ретельно. Святкування в храмовий день чергової річниці від дня утворення села пройшло організовано і на високому рівні.

Лиманське – друге за величиною село Ренійської громади, де мешкає близько трьох тисяч осіб, більшість з яких – молдовани. Будучи найвіддаленішим від обласного центру, воно свято зберігає свої добрі традиції. Як і кожен населений пункт, Лиманське має свою багату історію. І хоча конкретних даних про виникнення села немає, існує думка, що ще в 3-4 ст. н. е. на цьому місці виникло поселення вихідців Черняхівської культури. Саме ж село бере свій відлік із 1740 року – дати першої писемної згадки.

«День села – це свято, що єднає всіх жителів нашої громади, пов’язує минуле, сьогодення та майбутнє. Історія кожного села є часточкою історії нашої держави, – звернулася до присутніх ведуча святкового концерта художня керівниця колективу «Мугурашій» місцевого Будинку культури Олександра Савеліївна Сасі. – Впевнено можу сказати, що найбільшим її багатством є ви – його жителі – щирі, привітні та гостинні люди. І лише ваше вміле господарювання, любов до рідного села стали основою втілення в життя найзаповітніших мрій, усіх добрих справ та задумів у кожній родині. Відзначення Дня села символізує любов до рідного краю, до його історії та культури, до героїв минулого часу та героїв сьогодення. Сьогодні, коли ми маємо змогу святкувати, наші солдати захищають незалежність і спокій Батьківщини. Сотні синів України поклали свої життя за те, щоб ми жили у мирі. Одним із них став наш односелець Пламадяла Олександр Васильович. Він героїчно загинув, виконуючи військовий обов’язок, захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України. Герої не вмирають! Вони назавжди залишаються в наших серцях. Вшануймо пам’ять нашого односельця, героїчного захисника рідної землі – Пламадяла Олександра Васильовича, та всіх загиблих у цій страшній війні хвилиною мовчання».

З 285-м Днем народження мешканців Лиманського привітали староста села Євгенія Потложа, Ренійський міський голова Ігор Плєхов, директор базового сільгосппідприємства ТОВ «Данувіус Агро» Михайло Урбанович, директорка ліцею Мар’яна Топали, секретар Ренійської міськради Оксана Ефименко, голова Молдавського національно-культурного товариства «Ізвор» Валерій Бабере та інші гості свята. 

«В цей день ми разом відзначаємо нашу спільну історію, традиції та дух української нації. Кожен з вас, кожна родина є важливою ланкою нашого спільного майбутнього. На жаль, війна внесла в наше життя свої правила, і це свято затьмарене сумними подіями та має гіркий присмак. Багато хто з вас із завмиранням серця чекає звісток від рідних та близьких, які мужньо захищають нашу країну від російської навали. Ми не можемо ні на хвилину про це забути, маємо бути сильними та згуртованими. У нас забрали можливість святкувати день села, так як ви це робили раніше. Але наразі ми спрямовуємо всі свої зусилля на боротьбу з агресором та наближення Перемоги, після якої обов’язково відзначатимемо наші свята у більш великому сімейному колі односельців.

День села – день єдності, вдячності й любові до рідної землі. Це свято кожного, хто тут народився, хто виріс серед знайомих вулиць і полів, хто з роками пов’язав свою долю з цим краєм назавжди. Найдорожчим скарбом села є його люди – добрі, працьовиті, щирі та гостинні. Саме ви робите його справжнім, живим і особливим, – говорив Михайло Урбанович – Ми переживаємо складні часи. Та попри всі випробування, саме в таких моментах зростає справжня єдність. Ми вчимося допомагати одне одному, цінувати прості речі – тишу над головою, мир у домі, доброзичливу усмішку сусіда. Багато хто з вас живе з надією та тривогою – чекаючи звісток від тих, хто стоїть на передовій. Ми маємо вистояти. Продовжувати працювати, підтримувати одне одного, залишатися єдиними у прагненні до Перемоги і щодня дякувати захисникам за кожен тихий світанок!

У цей святковий день щиро зичу вам, щоб у серцях жила гордість за рідне село, віра в спільну справу й бажання творити добрі зміни разом. Бажаю вам міцного здоров’я, радості в кожному дні, родинного тепла й мирного неба над головою.»

«Свят багато, але це свято єдине, яке об’єднує всіх лиманців. Куди б не закинула сьогодні нас усіх доля, це свято єднання лиманців. Нам у цьому плані пощастило, святкуємо три дні поспіль. Я вдячна долі за те, що народилася, виросла і працюю на благо рідного села. Під час війни все більше відчуваєш бажання односельців повернутися до рідного села. Стільки ностальгічних нот пролунало сьогодні у привітаннях тих, хто з різних куточків світу висловив свою любов до рідного села у соціальних мережах. Музичні привітання Олександра Саратяну, В’ячеслава Дорожан, Марії Мунтяну були зворушливі до сліз, – говорила Мар’яна Топали. – У день народження прийнято дарувати подарунки. Напевно, висловлю спільне бажання всіх лиманців, щоб на нашу землю прийшов мир і щоб у черговий день народження нашого улюбленого села воз’єдналися сім’ї, повернулися наші воїни неушкодженими та здоровими, і разом у нашій дружній єдиній лиманській родині під мирним небом відсвяткували ще одну дату в історії рідного села. А якщо й будуть сльози, то це будуть сльози радості від зустрічі з тими, хто сьогодні не поряд з нами. Це буде найкращим подарунком для рідного села.

Висловлюю глибоку вдячність за те, що наше село живе, розвивається, процвітає представникам влади нашої громади, голові села і, звичайно, простим трудівникам – людям Лиманського, адже головне для села – це люди. Миру, добра, благополуччя, здоров’я та низький уклін за можливість провести це чудове свято нашим воїнам, серед яких і наші односельці оберігають наш спокій. Віват Лиманське /Фрекацеї!»

Окрасою свята, звичайно ж, були виступи обрядово-фольклорного ансамблю «Мугурашій» та «Флоаре де Мелін» Лиманського Будинку культури, наймолодших лиманців, діточок Лиманського садка «Івушка» та учнів Лиманського ліцею». На свято села зі своїми концертними програмами приїхали танцювальний колектив «Казка» Центру позашкільної освіти «Перлина», народний вокальний ансамбль молдовської пісні «Церенкуца», народний ансамбль «Форте» Ренійської філії «Центр культури и дозвілля».

Зазначу що до свого храмового свята лиманці, як завжди, готувалися ретельно і старанно. Це добре було видно з прибраних вулиць, ну і звичайно, з насиченої спортивно-культурної програми.

У першій частині святкування, з самого ранку були проведені спортивні заходи – футболісти, волейболісти та юні борці продемонстрували гарну гру і волю до перемоги. Кращим із кращих було вручено, як завжди, почесні грамоти, грошові призи, а також два баранчика.

За сформованою вже традицією, для людей місцеві рибалки приготували смачну, справжню юшку, каварму.

Була також проведена цікава та розважальна програма для дітей, були солодощі – попкорн і солодка вата.

Не стану в подробицях розповідати, як пройшло це свято в Лиманському. Зазначу лише, що, всі виступи колективів художньої самодіяльності, артистів, футбольний і волейбольні матчі, боротьба тощо викликали масу позитивних емоцій не тільки у мене, а й у всіх глядачів. Виступи були наповнені колоритом і традиціями Лиманського, кожен присутній зміг зануритися в прекрасний світ молдовських і українських композицій. Панувала справжня сімейна атмосфера, всі номери були продумані до дрібниць.

Усе було чудово. Свято вдалося! Лиманці, як і мешканці інших сіл Ренійської громади, де щороку проводяться храмові свята, вкотре показали, що вміють приймати гостей та організувати на високому рівні такі культурно-масові заходи.

«Ці храмові свята, які за традицією відбулися і цьогоріч у наших селах, – сказала мені Євгенія Патложа, – допомагають зберегти наші чудові традиції, національну культуру, бо незважаючи на те, що подібні заходи практично не фінансуються місцевою владою, їх організувати й провести в наших селах потрібно. Ось і цьогоріч, вважаю, що нам вдалося провести завдяки насамперед керівництву базового сільгосппідприємства ТОВ» Данувіус Агро», підприємцям, фермерам, просто небайдужим, людям, які щиро люблять свій край, своє село, та, звісно, творчим колективам Будинку культури, Лиманського ліцею, дитячого садочку та інших установ культури».

З історії села і…

Один зі старожилів мені розповів, що засновниками села були вихідці з Добруджі (Румунія) із села Ресуата. Спочатку, говорив він, тут займалися землеробством і скотарством.

А ось що розповіла директорка місцевої школи Мар’яна Топали: «На карті російського генерала Бауєра, який 1770 року розгромив турків у битві біля Вулканешт, виданій в Амстердамі 1783 року, уже позначено село Одуїнсі. Стару його назву – Фрекецей – селу дали самі жителі. Одна з легенд розповідає про те, як саме все відбувалося. Стара жінка на березі озера купала маленьких цуценят. Односелець, що проходив повз, запитав: «Ce faci, mătuşă?» («Що ви там робите, матінко?»). Стара жінка відповіла: «Frec căței». («Тру (купаю) цуценят»). За іншою версією, назва села виникла від назви страви «фрекецей», яку вживали перші його жителі. Вона готувалася з борошна і за смаком нагадувала домашню локшину. Точніші дані про обставини виникнення села та його назви до нашого часу не дійшли. У книзі відомого молдовського історика Василя Статі «Moldovenii din Ucraina» («Молдовани України») згадується 1740-й рік як рік заснування села.

В «Історії виникнення сіл і міст України» названо 1812-й рік. Але достеменно відомо, що білокам’яна церква села була збудована 1861 року. Про це свідчив напис над церковними дверима колишньої церкви. Хоча старожили села стверджували, що задовго до мурованої церкви, приблизно 1810 року, першими жителями села було збудовано дерев’яний храм на честь Архангела Михаїла, але, з невідомих причин, споруда згоріла. «Відомий у громаді лікар Олег Бурля (у цьому селі – корені його сім’ї) категорично не згоден з офіційною історичною датою заснування села (1812 рік). На думку Олега Костянтиновича, ця дата була затверджена за радянських часів, але вона не відповідає дійсності. Вивчаючи різні історичні матеріали, Олег Бурля дійшов висновку, що Лиманське виникло не пізніше середини XVIII століття (близько 1740 року), коли Бессарабія входила до складу Османської імперії.

Хочу навести ще кілька фактів з історії села. У 1876 році румуни здали в експлуатацію залізничну гілку і вокзал станції Фрикацей. До речі, саму залізничну гілку побудували жителі села. У 1900 році село мало близько 200 дворів. Було зведено дві будівлі для навчання дітей – окремо для дівчаток і хлопчиків. Навчання велося до 4 класу. У 1917 році в селі встановилася радянська влада. У 1919-му жителі повстали проти голови сільради Костянтина Дойчу та його нотаріуса Георгія Дойчу, які за походженням були румунами і влаштували терор місцевим жителям. Наступного дня 12 жителів села були заарештовані, отримали по 10 років румунської в’язниці.

Село Фрикацей було перейменоване на Лиманське з приходом радянської влади. Тоді ж було створено три колективних господарства: «Червоний прапор», «Світлий шлях» і «Перше травня», які збереглися до середини 50-х років минулого століття, а потім об’єднали в єдиний радгосп ВАТ «Семгосп «Перше травня». Будинок культури, біля якого проходила друга частина свята, до речі, був зданий в експлуатацію 1965 року. Будували його майже 10 років, починаючи з 1955-го року. Того ж року було проведено електрифікацію села. У 2003-му в селі побудували нову двоповерхову школу, а в 2011-му році вступила в дію друга черга цієї школи з прекрасним спортзалом…

… Свято-Троїцької церкви

На жаль, за часів войовничого атеїзму, Свято-Троїцький храм у Лиманському, що з’явився ще 1810 року, було знищено. Та церква – як і нова, – теж була дерев’яною. Вона була освячена на честь архангела Михаїла. Як сказано в записах Георгія Арнаута, 1861 року на місці старого дерев’яного храму було збудовано цегляну Свято-Троїцьку церкву. Її створили вихідці з Румунії, а точніше – переселенці з Добруджі.

Згідно з історичними відомостями, 1876 року Свято-Троїцький храм відвідували близько 900 парафіян. Першим настоятелем церкви був Костянтин Дойческу, а останнім, перед встановленням Радянської влади, – Дмитро Дімов. За радянських часів, після Другої світової війни, храм був закритий і в ньому знаходився склад для зберігання зерна. А потім церква і зовсім була покинута.

Влітку 1982 року храм було зруйновано. Відтоді впродовж понад 30 років жителі Лиманського залишалися без сільського храму (на його місці потім було встановлено символічний знак). Потім богослужіння стали проводитися в пристосованому приміщенні – у будівлі колишнього радгоспного дитячого садка. Новий імпульс місцевому духовному життю надав отець Ігор (Новохатько), який служив у селі 14 років. На думку багатьох парафіян, батюшка Ігор був найкращим священиком за всю сучасну історію Лиманського – він фактично відродив місцеву православну громаду.

Проте пристосоване церковне приміщення не влаштовувало місцевих жителів, і вони мріяли про новий храм. Нарешті Лиманська сільрада ухвалила рішення звернутися в різні державні інстанції з проханням відтворити сільську церкву. Якраз у ці роки почалося будівництво нового храму в сусідньому селі Долинське, і це, так би мовити, заохотило лиманців.

Будівництво нової церкви розпочалося в лютому 2015 року. Дерев’яний зруб склали житомирські майстри, а куполи зробив ренійський умілець Олександр Бушин.

Основне фінансування будівництва забезпечив благодійний фонд «Придунав’я», але супутні витрати сільська громада взяла на себе. Можна сказати, що це було воістину народне будівництво. На будівництво просилися навіть школярі та 70-75-річні пенсіонери!

Довгоочікувана подія – освячення нової Свято-Троїцької церкви в селі Лиманське відбулося 20 травня 2017 року.

За словами Олега Бурлі, перша сільська церква Архангела Михаїла справді була дерев’яною. Водночас він переконаний, що цей храм з’явився набагато раніше 1810 року.

«У мене є довідка, отримана з Ізмаїльського архіву. У цій довідці багато цікавого з приводу історії села Фрикацей, назва якого означає «варене тісто», – розповідає Олег Бурля. – Зокрема, сказано, що 1876 року було знайдено історичний документ про храми Ізмаїльського повіту. Серед них згадується і церква Святої Трійці в центрі села Фрикацей. Вона була побудована турками. Цеглу для її будівництва доставляли на каїках із села Картал (Орлівка) по озеру Кагул. Цеглу виробляли в Ізмаїлі».

На святі побував Петро ХАДЖИ-ІВАН

Джерело: «Південь сьогодні»