21 травня, у Ренійському міськвиконкомі за дорученням командира третього армійського корпусу Андрія Євгеновича Білецького, представник Третьої окремої штурмової бригади, начальник рекрутингового центру на позивний «Тренер» вручив орден «За мужність» ІІІ ступеня батькам Героя Романа Маргази.

Орденом Романа було нагороджено за Указом Президента України Володимира Зеленського від 16 січня 2025 року посмертно.

На церемонії нагородження були присутні заступник голови Ізмаїльської райдержадміністрації Марина Деной, заступник голови Ренійської міської ради Іван Стадников та секретар міськради Оксана Єфименко.

Після вручення нагороди учасники церемонії вшанували пам’ять загиблого та поклали квіти на його могилу та на Алеї Слави.

Молодший сержант Маргаза Роман Валерійович героїчно загинув 9 березня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Йому було 22 роки. Земляка-героя ренійці провели в останню путь 16 березня 2024 року.

Віддати данину мужньому захиснику України тоді прийшли близькі, друзі, знайомі, представники міської влади та вдячні земляки. Схиливши голови та розгорнувши державні прапори, вони ставали навколішки, а шлях траурної процесії вистелили квітами. Труну з тілом Героя від вулиці Козацької, де він жив, і до площі, а потім і до міського цвинтаря, на плечах несли його побратими.

За словами тих, хто його знав, Роман був завжди відкритою людиною, готовою прийти на допомогу нужденному, гарним і веселим хлопцем. Вмів дружити, дуже любив своїх батьків, брата, сестру, друзів, своє місто та Україну.

У 18 років Роман Маргаза був призваний на строкову службу до лав Збройних Сил України. Служив у лавах Національної гвардії та мріяв присвятити своє життя службі в армії. Через рік служби він уже підписав контракт і, на його прохання, був направлений командуванням вчитися на кінолога. Наприкінці 2021 року у Романа закінчився контракт, і він повернувся додому. А коли 24 лютого 2022-го почалася повномасштабна війна, він добровільно став на захист України у лавах ЗСУ.

Захисника, героя Романа Маргаза з усіма почестями поховали на Ренійському цвинтарі на Алеї Слави.

У ті скорботні дні рідні та друзі Романа розповідали, яким він  запам’ятається назавжди.

Роман був учасником місцевої команди КВК «Драйв». Ось що розповіли його друзі по КВК.

Ірина Тимошевська, капітан команди КВК «Драйв» у Центрі дитячої та юнацької творчості:

«Я створила дитячу команду КВК у 2013 році. Це переважно були шестикласники. Діти спочатку виступали на різних заходах у ЦДЮТ. А в 2015 році нас запросили на відбіркові ігри КВК у Затоці. З того часу ми для себе відкрили справжній КВКівський рух. Рома Маргаза до нас почав ходити наприкінці 2016 року. Його в гурток привів один із учасників команди Женя Морару. Рома одразу влився у колектив. На заняттях багато жартував, намагався імпровізувати та брав участь у різних театральних завданнях, які я їм давала. Ми розпочали підготовку до виступу, присвяченого 8 Березня. Роману потрібно було в одній з мініатюр вдягнути безглузді шорти з ромашками.

Я пам’ятаю, що показала їх йому і думала, що він не захоче вдягати їх. А він сказав: «Мені подобаються». Він не боявся виглядати на сцені смішно, якщо це було потрібно для ролі, а для підлітків без сценічного досвіду це рідкість. Мене вразило, що він, новачок, легко брався пробувати себе у різних амплуа. Не було ніякої сором’язливості. Особливо гармонійним Рома був у ролі романтиків. Треба сказати, з першим виступом він відмінно впорався. Навесні 2017 року у нас були заплановані виїзди на півфінал та фінал 17-го турніру КВК. Діти завжди любили їздити до Затоки, бо для них це драйв, пригода, яка обіцяла нові знайомства, цікаве спілкування з молоддю з інших міст, їх надихала сама атмосфера, яка панувала там, а тим більше під час гри, коли кожен відчував підтримку своїх друзів та доброзичливих глядачів.

Пам’ятаю, як діти весело та активно проводили час у Затоці. Ромі там дуже сподобалося. Він з нетерпінням чекав на нові виїзди. 2017-2018 навчальний рік був випускним для моїх хлопців та дівчат. Вони зухвало та енергійно виступали на концертах у ЦДЮТ, класно провели час на новорічній вечірці, успішно відіграли ще один сезон у Затоці та готувалися до випускного балу.

Звичайно, мені було шкода відпускати їх у доросле життя, але я була щаслива, що в моїй команді КВК «Драйв» були такі актори. Один із них – Рома. Добрий, щирий, харизматичний, він безмежно любив життя. Звістка про те, що Рома повертається додому на щиті, мене вразила. Це непоправна втрата для всіх нас. Я вдячна Ромі за його світло, енергію та за те, що захищав нас».

Любов Лякішева, учасниця команди КВК»:

«Рома завжди усміхався… Рома якось несподівано з’явився у команді, але одразу став своїм. З ним було цікаво спілкуватися, він любив і розумів гумор, з такими людьми поряд легко та приємно. На виїзних іграх завжди допомагав дівчаткам із речами, якось по-своєму контролював ситуацію та завжди веселив усіх. На весняних іграх у Затоці пропонував піти викупатися у морі, незважаючи на те, що на вулиці було лише 10-15 градусів тепла. Впевнена, якби ми його не відмовили, він неодмінно пірнув би в море. Був рішучим. Про нього у всіх нас залишилися лише світлі спогади. Він завжди усміхався. Навіть перед виходом на сцену підбадьорював решту учасників, незважаючи на те, що сам дуже хвилювався. Жахливо боляче усвідомлювати, що людина, яка була частиною твого життя в певний момент, зараз не з нами».

Артем Калайджі, учасник команди КВК:

«Він був чуйним. Я міг будь-коли до нього звернутися – він ніколи ні в чому не відмовляв. Ми його у своєму колі називали «Маргала». Він залишиться у моїй пам’яті як позитивна, життєрадісна людина і просто шикарний друг».

Євген Морару, учасник команди КВК:

«У нашому житті є люди, які роблять її веселішою та радісною. Таким був Рома. Ми ходили на КВК та поділяли безліч веселих моментів. Бувало, на сцені ми забували потрібні слова та починали разом імпровізувати. Згадується, як одного разу, коли ми спізнювалися на виступ, а час підтискав, ми бігли з ним, не відчуваючи ніг, але наше хвилювання поступалося місцем якоїсь незрозумілої радості, вона просто переповнювала нас. У Роми завжди був гарний настрій, він умів знаходити радість навіть у дрібницях. Його вміння збирати, гуртувати людей навколо себе допомагало нам боротися за кожну перемогу на сцені».

Сестра Яна та брат Іван кажуть, що Роман завжди був душею компанії, чуйним, артистичним.

«Ми хочемо, щоб у пам’яті тих, хто його знав, він залишився таким, яким він був за життя – веселим, життєрадісним. Таким, яким він дивиться на нас із сімейного альбому.

Різниця у віці в нас 9 років. Для тата з мамою він був пізньою дитиною. Насправді, я була постійним помічником у батьків у його вихованні, оскільки вони часто були зайняті на роботі. Мама в районній лікарні працювала медсестрою донедавна, поки дозволяло здоров’я, а тато й досі працює в порту електриком. Рома був дуже теплою, душевною дитиною. Вирізнявся своїм добрим серцем. Знав, що ніколи не можна ображати слабких, любив усіх бездомних тварин. Починаючи з першого класу, усіх кішечок та собачок приносив додому. Йому було їх дуже шкода.

Наш Рома завжди був душею компанії, чуйним, артистичним. У школі вчителі його завжди задіювали у проведенні шкільних заходів. Будучи старшокласником, він часто думав, яку вибрати професію після закінчення школи. І вирішив своє життя присвятити службі у армії.

Дуже любив готувати. Любив різні салати робити, а ще варити соус з картоплею. Дуже смачно готував. Ми, особливо мама, не могли натішитися. А який він варив компот із сухофруктів!

Після школи Рома вступив до 38-го профтехучилища в Ізмаїлі. Але не довчився. В училищі розпочалася якась реорганізація, йому запропонували продовжити навчання на зварювальника. Це йому не сподобалося, і він пішов, не довчившись. Працював деякий час в Ізмаїлі на різних роботах, пізніше повернувся до Рені та влаштувався офіціантом у кафе «Шоколад».

Як би йому тяжко не було, він ніколи не скаржився. Завжди і всім казав: «Все буде чудово». Востаннє я з ним спілкувалася телефоном 25 лютого. Він мене тоді привітав із днем народженням. Як завжди, вибачився, що часто буває у «зоні недосяжності».

Рома для нас – це уособлення надійності, сили, мужності, честі, доброти, порядності. На фронті Біблія в нього завжди була у внутрішній кишені, біля серця. Вмів прощати образи і завжди все своє життя намагався робити людям добро. Його неможливо було не любити. Він дуже любив людей, життя та тварин», – розповіла Яна.

Петро ХАДЖИ-ІВАН

Джерело: Південь сьогодні