У неділю 11 травня в Одесі традиційно родини та близькі зниклих безвісти та полонених захисників України й цивільних, а також небайдужі громадяни вийшли на акцію, аби нагадати суспільству про тих, хто потребує допомоги, тих, кого росіяни незаконно утримують у неволі та тих, хто боровся за свободу та незалежність країни, а зараз потребує, аби боролися за його свободу. Цього разу акція пройшла у форматі «Підтримай, сигналь!» – аби привернути увагу перехожих та водіїв. Про це повідомляє видання «Південь сьогодні».

На проспекті Шевченко вздовж дороги учасники акції стоять із плакатами та прапорами, символікою бригад, фотографіями своїх рідних та закликами до суспільства й міжнародної спільноти. За кожним, хто тримає прапор чи плакат – своя важка історія, свій шлях невідомості та постійних зусиль. Хтось тут стоїть за сина, хтось – за чоловіка та батька, хтось – за брата, за дідуся, за свого захисника. Комусь відомо, що їхній рідний у полоні, а хтось досі чекає на інформацію про безвісти зниклого родича. Усіх їх об’єднує невідомість – чи живий, чи здоровий, і що також важливо – коли буде вдома.

Зазвичай акції-нагадування організаторка Вікторія Азанова, сестра безвісти зниклого захисника Олексія Герента, разом з родинами військовослужбовців проводить біля залізничного вокзалу. Однак аби посприяти розголосу та звернути увагу більшої частини мешканців, учасники акції час від часу змінюють формат. Наприклад, іноді відбувається хода-нагадування, а цього разу акція вздовж дороги «Підтримай, сигналь!», націлена на привернення уваги водіїв Одеси.

«Ми змінюємо локації, тому що кожного разу нам потрібно все більше і більше привертати увагу. В кожному місці різні люди, і ми намагаємося, щоб громадяни нас більше бачили, підтримували. Зараз ми виходимо на акції «Підтримай, сигналь», щоб водії звертали увагу. І ми будемо надалі змінювати локації, аби в кожній точці засвітитись, щоб все більше людей знало про такі акції, що є така проблема, і з нею потрібно щось робити… Таким шумом ми нагадуємо за них. Спочатку люди не розуміли, чому ми тут стоїмо, а потім вже, так як ми виходимо з постерами, плакатами, прапорами, символікою, вони розуміють, чому ми тут стоїмо, і розуміють, що важлива для нас підтримка, розголос. Багато хто знімає, виставляють у соцмережі, поширюють – це важливо. Тому що немає чужого горя. Це біль нашої України. Якщо ми будемо забувати про це, то, на жаль, він буде продовжуватися і йти далі», – розповіла журналістці видання «Південь сьогодні» Вікторія.

Кожної акції родини нагадують не тільки про своїх рідних чи знайомих захисників, а за усіх українських Героїв.

«Ми нагадуємо суспільству за всіх наших захисників, які перебувають в невідомості. Безвісти зниклі – це захисники, про яких немає жодних відомостей. Вони можуть бути або в полоні, або, на жаль, загиблими, і щоб підтвердити, чи вони в полоні, потрібно щоб функціонував Міжнародний Комітет Червоного Хреста. Також ми нагадуємо за полонених, яких понад 10 тисяч, і їх потрібно повертати. Щоб їх повертали потрібно, щоб, знову ж таки, суспільство пам’ятало про них, і щоб функціонували міжнародні організації. Нагадуємо і про наших цивільних полонених», – зазначає Вікторія.

Водночас Вікторія наголошує – найважче зараз тим військовим, які перебувають у полоні з 2022 та 2023 років, тому їх необхідно повертати в першу чергу.

Велику увагу учасники акцій звертають на діяльність Міжнародного Комітету Червоного Хреста. Раніше в інтерв’ю журналістці «Південь сьогодні» Вікторія розповідала детальніше, як може впливати розголос та яку роль у процесі поверненню українських воїнів додому відіграють міжнародні структури. Серед усього нагадаємо. МКЧХ – це міжнародна організація, уповноважена контролювати дотримання Женевських конвенцій, зокрема відвідувати російські колонії та подавати запити, аби підтвердити особу українських захисників, які там перебувають у полоні, перевіряти умови утримання та виконання їхніх прав, сприяти обмінам тощо. І саме до цих процесів у родин захисників виникають питання.

Саме тому в Одесі окрім акцій-нагадувань відбуваються також акції біля відділення МКЧХ. Така акція відбулася й сьогодні, 12 травня.

«Проблема в тому, що МКЧХ не подають наших хлопців повноцінно в списки на росію для підтвердження полону. Наразі в нас 63 тисячі безвісти зниклих. І ми домагаємося того, щоб вони надавали конкретно письмову відповідь, скільки разів вони подавали списки з нашими рідними на території росії. Але, на жаль, ми чуємо відповіді, що з росії інформації не надходило. Але ми запитуємо знову, скільки разів, покажіть письмово, скільки подавали на росію? І вони не надають підтверджень цьому, з чого ми робимо висновок, що вони не подають наших хлопців. А якщо навіть подають, то це списки великі, і будемо зважати на те, що ворог не буде перевіряти, скільки йому прислали. Можливо декілька людей підтвердять, але інші залишаються у невідомості. Тому ці списки з іменами наших хлопців потрібно подавати регулярно на територію росії для встановлення полону. Тому що наші хлопці можуть перебувати там, проходять обміни, але людина навіть елементарно не підозрює, що його шукають. Це недбалість звичайна. МКЧХ це зараз єдиний орган, який наразі може відвідувати російські колонії, щоб знову ж таки перевіряти стан наших хлопців та дівчат, і підтверджувати їх для обміну», – наголосила Вікторія.

Під час однієї з останніх акцій біля відділення Міжнародного Комітету Червоного Хреста в Одесі до учасників акції вийшли представники структури. Однак відповідь однієї з них лише обурила родини захисників, зокрема через те, що висловилася співробітниця російською:

«Минулого разу представниця МКЧХ сказала: «Это ваш выбор стоять здесь». Я розумію, що це наш вибір. Але не нашим вибором було те, що на нашу країну напали, наші рідні стали на захист нашої країни і всього світу, а зараз вони потребують допомоги. Звичайно, ми будемо стояти тут, але нам потрібна також ваша допомога і підтримка, а не просто схилити голови і співчувати».

За словами Вікторії Азанової, такі акції планують проводити й надалі – допоки не побачать реальних результатів:

«Ми будемо там стояти, допоки вони дійсно не почнуть діяти, допоки ми не побачимо на папері, що ось, ми відправили такі-то списки, нам прийшло підтвердження, або не підтвердження. Тому що в мене з особистого досвіду – я знайшла фото, відео, на якому хлопчина схожий на мого брата, і я це відео відправляла на МКЧХ, ще пів року тому відправила, але мені ніяких відомостей не надійшло. Тобто вони мені не написали, що вони відправили на росію для підтвердження чи ще щось. Я знову відправила це фото, відео, але я не маю відповіді. Тому що звичайна недбалість і невиконання своїх зобов’язань. Це реальна проблема, і таких історій дуже багато – коли люди знаходять фотографії, відео, звертаються до МКЧХ задля підтвердження, а вони їх не підтверджують. Кажуть: «росія не надала відомостей». А що ви зробили, щоб вона надала?», – зауважує організаторка акцій.

Про вимоги до міжнародної структури згадували й інші учасники акції. Наприклад, Тетяна – сестра зниклого безвісти військовослужбовця Андрія Тонгобаш, чекає на звістку про брата вже більше двох років. 11 травня 2025 року було рівно два роки з моменту його зникнення на Донецькому напрямку.

«Я шукаю брата. Знаю, що його брали живим. Забрав його «вагнер», але, на жаль, МКЧХ не підтверджує, що він в полоні. Мені хотілося б, щоб вони звернулися на ту сторону, бо ми їм постійно пишемо заяви, щоб вони звернулися на ту сторону, зробили запит, що мій брат в полоні дійсно… Я його дуже чекаю. Ми живемо з надією, що скоро повернеться мій брат. Бо вони на це не заслуговують, вони наші Герої, ми їх чекаємо», – каже Тетяна.

Слідкувати за анонсами акцій в Одесі можна у соцмережах Вікторії – за посиланням або на сторінці родин 14-ої бригади НГУ «Червона Калина» – за посиланням.

Детальніше про те, яким чином такі акції допомагають нашим воїнам, чому суспільство має об’єднатися для розголосу, з якими труднощами стикаються рідні безвісти зниклих та військовополонених – читайте у попередній публікації за посиланням.

Амєлія МИЙНОВА

Джерело: «Південь сьогодні»