Смак та цінність домашньої паски важко переоцінити. Особливо – спеченої за родинними традиціями, що передаються з покоління у покоління. Саме за ними бабусі й мами, доньки й онуки замішують тісто, додаючи у нього не лише цукати й родзинки, а й тепло душі, спогади дитинства, запах ванілі та ароматну скоринку з печі. Ці паски — не просто святкова випічка. Вони – частина великої спадщини, що об’єднує покоління. “Бессарабія INFORM” поспілкувалася з кілійкою Тетяною Ігнатенко, яка вже багато років для себе та на замовлення випікає великодній хліб за рецептом своєї матері. 

Варто зазначити, що пані Тетяна є відомою у місті кондитеркою, яка запамʼяталася багатьом кілійцям щемливою доброю справою. Ще до повномасштабного вторгнення жінка проводила благодійну акцію привітання дітей із малозабезпечених сімей власноруч зробленими кондитерськими виробами. А надихнула кілійку перехожа дівчинка.

“Одного разу йшла на день народження до знайомих. За традицією спекла торт та прикрасила його цукерками з безе. По дорозі зустріла маленьку дівчинку. Прямо скажу, по дитині було видно, що вона не часто їсть смаколики, тож вирішила її пригостити цукеркою. Коли вже дійшли з нею до будинку знайомих, виявилося, що цукерок на торті й не залишилось. Так і вирішила для себе, що маю бути частиною солодкого настрою на дні народження дітей із малозабезпечених сімей. Близько року один, а то і два рази на місяць вітала діточок. Ту радість, яку бачила в їх оченятах, не забуду ніколи”, – розповіла жінка.

З початку повномасштабного вторгнення кондитерка часто долучається до підтримки ЗСУ та проводить благодійні лотереї з продажу солодощів, а кошти передає на збори військовим.

“Коли прийшла війна, жити стало важче, але я намагаюся допомагати ЗСУ тим, чим можу”, – додала пані Тетяна.

Паску жінка випікає не лише для власних потреб, а й ділиться шматочком сімейної історії з клієнтами. Старовинному рецепту її вже, на жаль, покійної матері – Марії Олексіївни – за стільки років кондитерського життя не зрадила, адже це для неї глибоко особисте.  За підрахунками нашої співрозмовниці, йому близько 80 років.

За словами пані Тетяни, раніше вона не дуже любила процес приготування пасок, бо їй діставалося найважче – вимішування, яке тривало всю ніч перед Чистим четвергом.

“Мама завжди наставляла паски у ніч на Чистий четвер. І досі – не знаю, чому так, але і сама виготовляю її лише у цей день. Продукти на паску ми не купували, вдома було велике хазяйство, майже все було своє, натуральне.

Спочатку робили опару: мама заздалегідь ставила на лежанку молоко, щоб трохи прокисло, туди додавала замочені дріжджі, які робила самостійно з кукурудзяної муки та винних дріжджів. В останню чергу клала трохи муки. Опара мала стояти у теплі три-чотири години, бо дріжджі були не такими “швидкими”, як зараз.

Після того, як опара настоялася, у неї додавали свіже молоко, сметану, яйця, жир, цукор, ванілін, мускатний горіх, товчений у ступі, та муку. Це все мама завжди клала “на око”, такий був її рецепт. Пам’ятаю лише, що яєць ставили до сотні, а муки приблизно 10 кілограмів йшло.

Далі починалося найголовніше та найтяжче – вимішування, яке проходило у три етапи. Для цього ми мали спеціальні дерев’яні вагани, зроблені на замовлення.

Але перед початком завжди була молитва: прочитали, перехрестили себе та тісто.

Вмокаючи руки у жир та розтоплене вершкове масло, ми вимішували, поки у тісті не з’являлися пухирці. Довго, аж коли тісто починало “грати” та “шипіти”, залишали його “відпочити” години на три. Коли тісто підходило, знову місили. Загалом були три такі підходи.

Готове тісто викладали у форми, різні за розміром. Зверху паску нічим не прикрашали, як це роблять зараз. Лише косичку або хрестик із тіста клали та яйцем змащували. Це вже пізніше я знайшла рецепт для прикрас. Брала пшоно та фарбувала його у різний колір. Щоб отримати, наприклад, зелений – фарбувала зеленкою (сміється, – ред.). Щороку мама випікала щонайменше двадцять пасок великих та з десяток маленьких. Окрім цього, робила рулети, також лише з домашнього варення зі сливи або винограду”, – згадує пані Тетяна.

Водночас на вулиці мама нашої кондитерки розпалювала “руську пічку”, яка знаходилася на городі. Топила лише соломою та виноградною лозою. Для того, щоб дізнатися, чи готова пічка для випікання, у неї ставили лист паперу та по кольору визначали температуру. Ті паски, які були більші за розміром, спеціальним інструментом “саночками” ставили у глиб печі, де температура була вища, а маленькі клали з краю, щоб вони не згоріли.

“Коли паски були готові, мама викладала їх на солому, розстелену поряд із пічкою, там вони остигали. Маленькі пасочки ще гарячими мама клала собі на фартух та виносила діткам на вулицю, вона для них завжди їх пекла та пригощала, щойно діставала з печі”, – витираючи сльози, розповідає пані Тетяна.

Вже після того, як паски остигали, їх перекладали у кошики з виноградної лози та несли у будинок на шафи.

“У кошики підстилали власноруч вишиту білу скатертину. То був особливий день для кожного з нас, бо аромат маминих пасок пам’ятаю і досі. Але на тому вона не зупинялася, бо потрібно було встигнути привести будинок до ладу. У Чистий четвер вона також встигала зробити генеральне прибирання: попрати, накрохмалити та підсинити занавіски, випрати рогожки, які сама робила на станку, та побілити піч у будинку. Окрім цього, вона допомагала сусідам. Оскільки лише у нас на вулиці була руська пічка, вони також випікали паски у нас вдома. Мама дуже втомлювалася за ті дні, тому святити паску у нас ходив батько”, – розповідає жінка.

 Святкування Великодня у родині кондитерки проходило теж по-особливому. За святковим столом завжди збиралися рідні та друзі.

“На Великдень тато завжди різав ягня, яке було вигодоване лише на молоці. Мама у пічці теж його запікала до смачної скоринки. Готувала холодець та рис, домашні ковбаски та мітитеї, крученики та сальники. Ну а головною стравою, звісно, завжди були паска та рулети”, – згадує пані Тетяна.

Кондитерка розповіла, що й після того, як вийшла заміж, багато років продовжувала випікати паски разом з мамою – на дві родини. Так тривало, поки чоловік, який завжди був опорою жінці та підтримував у всьому, не попросив зробити здобу самостійно.

“Купили духовку, та й спробувала сама. Мама вже тоді хворіла, але дуже переживала та молилася, щоб усе вийшло. Тато прийшов до мене, подивився на випічку й хліб, який теж встигла напекти, пішов додому та й сказав матері, щоб не переживала – все у мене вийшло. Так вже років сорок я випікаю паску самостійно – собі та й на замовлення, за маминим рецептом.

Звісно, що продукти у мене не з власного господарства, але намагаюся завжди обирати по максимуму натуральні. Зараз, наприклад, купила внутрішній жир та зробила з нього кондитерський – він хоч не такий шкідливий, як всілякі спреди. Дріжджі, на жаль, винні вже ніде не купиш, але ті, що зараз продають, навіть кращі. А от з ароматизаторів у тісто теж додаю лише ванілін та мускатний горішок. Так, як робила моя мама. На згадку про неї також печу й маленькі пасочки та роздаю діткам”, – розповідає кондитерка.

За словами пані Тетяни, коли чоловік хворів (на жаль, його вже теж немає у живих), то дуже просив берегти традиції родини та не порушувати їх, тому навіть після його смерті жінка не перестала запрошувати на свята друзів та знайомих.

“Перед Великоднем я теж наводжу лад у будинку, прибираю, перу мамині рогожки, підбілюю, де потрібно. У Чистий четвер пеку паски, готую страви за родинними рецептами та запрошую у гості друзів – так, як любив мій покійний чоловік” – із сумом в очах розповідає жінка.

А завдяки доньці, яка надихнула Тетяну на випікання кондитерських виробів на продаж, жінка освоїла соціальні мережі та активно публікує вироби на своїх сторінках.

“Торік зробила паску та прикрасила її лише косичками та хрестиком з тіста, як мама робила. Бачила б ти, скільки відгуків та коментарів писали люди. Бо така паска, без прикрашання, – справжня! Наша! Сімейна! Традиційна!”, – резюмує Тетяна Ігнатенко.

 Джерело: bessarabiainform