Майже два роки як історичний центр Одеси знаходиться під захистом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Наше місто отримало протекцію організації під час повномасштабної війни. Однак це зовсім не вберегло будинки за роки агресії з боку Росії, постраждали 106 пам'яток архітектури. Тож які плюси від ЮНЕСКО і чи є вони взагалі?

Про це у Міжнародний день ЮНЕСКО журналісти Новини.LIVE поговорили з директором Департаменту культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради Іваном Ліптугою.

Одеса у ЮНЕСКО

У січні 2023 року історичний центр Одеси став під захист ЮНЕСКО як культурна та історична спадщина не тільки України, а й всього світу. Це рішення позитивно вплинуло на наше місто. Як розповідає голова департаменту культури, саме під час війни наше місто включили у список, щоб зберегти історичну цінність від хаотичних атак ворога. 

"Треба розуміти, що нас визнано Всесвітньою організацією охорони культурної спадщини ЮНЕСКО, і це статус, який захищає конвенціями ЮНЕСКО і визнається всіма країнами підписантами цих конвенцій. Тому те, що весь історичний центр і його буферна зона, несуть культурну цінність та історичний код, які повинні бути збережені", — розповідає директор Департаменту культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради Іван Ліптуга.

Водночас посадовець наголошує, що раніше в Одеси не було шансів потрапити під захист ЮНЕСКО через недоброчесних підприємців, які знищували старовинну архітектуру. 

Реставрація Одеси

Варто сказати, що рішення щодо подання на захист міста чи його частини ухвалюється на державному рівні у Мінкульті. Пан Ліптуга наголошує, що після цього починається комплексна робота України та комісії ЮНЕСКО. І наразі є багато проєктів, які затверджені та чекають цього спільного виконання, проте під час війни робити це заборонено. 

"Ми, безумовно, готові все робити, але не можемо. Ми працюємо у цьому напрямку з Міністерством і представниками ЮНЕСКО. І ми також розуміємо, що під час війни  є багато інших пріоритетних питань. Тому сьогодні багато проєктів на паузі. Наприклад, ми не можемо на сьогодні розробити науково-проєктну документацію щодо об'єкта ЮНЕСКО, бо її має замовити Міністерство", — каже посадовець. 

Також Іван Ліптуга додає, що від себе місто має замовити необхідні документи для буферної зони. Проте зробити цього не можна через перерозподіл бюджету на більш значущі видатки. Тож масштабні розширення та модернізація історичного центру відкладені. 

"Треба зробити дуже багато всього. Але під час війни, під постійними обстрілами, ми не можемо говорити про комплексну реставрацію центральної частини міста. Є багато напрямків, куди витрачати гроші в цей час. Але зараз треба витратити на те, щоб підготувати саме цю документацію, аби бути готовими завчасно", — додає голова департаменту культури. 

Боротьба з візуальним шумом

Історичний центр Одеси міг не стати частиною ЮНЕСКО через надмірну кількість реклами та вивісок на будівлях. Зараз за два роки цього стало менше, проте повністю прибрати не вийде, адже бізнес у місті продовжує функціонувати. 

"Коли ми говоримо про роботу міста, це стосується абсолютно всіх. І ми не можемо її законсервувати її та зробити музей просто неба. Тому ми намагаємося знаходити баланс між тим, що є і що має бути", — зазначає Іван Ліптуга. 

Зі свого боку, у ЮНЕСКО надали певні рекомендації щодо покращення вигляду будівель-памʼяток архітектури, в яких йдеться, що ці будинки необхідно "зберегти у капсулі часу". Однак зробити цього неможливо, бо багато обʼєктів зʼявилися задовго до прийняття Одеси до історичної зони. 

"Те, що вже було забудовано, зносити, звичайно, неможливо, але воно вже існує і в центральній частині міста, в самій зоні об'єкта вже є. Потрібно не дозволити в майбутньому робити таке саме, бо не повинні серед пам'яток національного або місцевого значення зʼявлятися якісь хмарочоси або будівлі, які вибиваються з архітектурного ансамблю", — додає голова департаменту культури. 

Збереження пам'яток

На сьогодні департамент культури Одеської міської ради розробляє механізми, за якими визначатиметься цінність обʼєкта: що треба зберегти та який він матиме вигляд. Адже вимоги ЮНЕСКО передбачають повну ліквідацію яскравої реклами. 

"Ми працюємо в цьому напрямку та намагаємося усі вимоги. Але це неможливо зробити 100% в живому місті, тому що всі об'єкти торгівлі, заклади харчування на сьогоднішній день мають свою інформацію і свою рекламу, тому що це умова їх економічної діяльності. І неможливо позбутися повністю будь-яких вивісок і реклами на цих об'єктах", — розповідає пан Ліптуга. 

Наразі на різних рівнях тривають дискусії та суперечки, яким має бути кінцеве рішення щодо вивісок та інших обʼєктів, які вибиваються зі стилю. А Одеса орієнтуватиметься на приклади старовинних європейських міст. 

"Є багато прикладів європейських міст, які за останнє десятиліття зробили багато для того, щоб позбутися цих речей на фасадах. В нас це буде зробити складніше, тому що в нас інше законодавство і інше ставлення людей до цього порядку і взагалі до естетики", — підкреслює посадовець. 

Доля Пушкіна в Одесі

Закон про деколонізацію передбачає те, що памʼятники, які знаходяться у зоні ЮНЕСКО, мають бути виключені з переліку тих, які підлягають демонтажу. Проте є розпорядження голови ОВА, що Пушкіна, Бабеля та інших мають прибрати до спеціального місця. Тож тут виникає колізія: що ж треба робити. 

"Сьогодні ми написали листи до Міністерства культури і стратегічних комунікацій, до Міністерства закордонних справ, до ЮНЕСКО, для того, щоб отримати необхідні роз'яснення. Міністерство культури визнає те, що об'єкти ЮНЕСКО є визначенням, тому самостійно нам не надало відповідь на це питання і перенаправило це питання до Інституту національної пам'яті", — каже посадовець. 

Але, за словами голови департаменту культури, будь-яке рішення для Одеси буде важким. Адже в її історії були культурні діячі, які писали російською та були популярними в часи Російської імперії та СРСР. 

"Це не применшує їхньої ролі в світовій культурі. Так, ми маємо виконувати закон, але ми хотіли б не мати справу з подвійними стандартами. І так може статися, що всі, хто жив і працював в Одесі, будуть належати чи одному, чи другому періоду, радянському чи імперському, і нам потрібно буде позбутися всього. Ми зберігаємо свою культурну спадщину, тому ми не можемо цього всього позбутися з наших топонімів і з нашого простору у центрі міста", — додає Ліптуга. 

На сьогодні продовжуються дослідження з експертними групами щодо вартості та механізмів демонтажу цих памʼятників. Проте цей процес непростий та потребує багато часу. 

"Ці памʼятники історичні. Наприклад Пушкін 1888 року, і просто зняти його і перенести — це не таке легке питання, і треба визначити, куди саме переносити. А Бабель завеликий, тож в музеях навіть немає міста, щоб його розмістити", — наголошує посадовець. 

Одеса після війни

Після війни перед Одесою стоятиме чимало завдань, які необхідно буде виконати. Як каже пан Ліптуга, не варто сподіватися лише на ЮНЕСКО, бо це робота з обох боків. 

"Це танго, яке потрібно танцювати вдвох. Якщо є якісь плани і розуміння, як використовувати інструментарій подібних організацій, то це танго можна дуже гарно разом виконувати. Тому наша задача — робити все, чого вимагають. І якщо ми плануємо стати частиною Європи, увійти в Євросоюз і у майбутньому ми маємо бути цікавинкою для туристів, інвесторів, нових мешканців. Ми маємо все це зберегти, покращити і за допомогою ЮНЕСКО, за допомогою всесвітніх прикладів", — підсумовує Іван Ліптуга.

Варто сказати, що свій шлях до ЮНЕСКО Одеса розпочала понад 10 років тому, у 2008 році. За цей час місто сильно змінилося, а військові дії додали так званих шрамів. Але свій шарм та красу Південна Пальміра не втратить ніколи, як жартують одесити — пережила німців і росіян переживе. 

Джерело: Новини.LIVE