Останні декілька років сільське господарство півдня Одещини потерпає від посухи, а окрім того, з локдауном, а згодом і повномасштабним вторгненням, труднощів для фермерів регіону додалося ще більше. Про життя в непростих умовах кооперативу «Вікторія 1212» з Кілійського району, що займається вирощуванням агрокультур та тваринництвом, розповів журналістці «Юг.Today» керівник Дмитро Артеменко.

Раніше в агропідприємстві «Вікторія 1212» розводили гусей, однак були вимушені відмовитися від цієї діяльності через неможливість бути платником єдиного податку четвертої групи. Зараз на фермі займаються вівчарством, а також вирощують зернові та зернобобові культури, зокрема кукурудзу, горох, льон, коріандр, соняшник, просо, овес, яровий та озимий ячмінь тощо.

Дмитро зізнається, що наразі підприємству доводиться непросто, адже погодні умови складаються не на користь фермерів:

«У нас усі роки посушливі, фактично ми восени сіємо у суху землю, дощі починаються у грудні місяці, тому, звісно, озимина не розкущується як треба, це вже удар по врожайності. В тому році знов посіяли, дощі пішли після 14 грудня, озимина зараз стоїть, наче трошки навесні йшли дощі. В січні не було опадів, в січні ми орали, сіяли. Весь лютий ми сіяли ячмінь, горох. У нас перевернулося усе з ніг на голову».

Згадуючи про посуху та необхідність зрошення на землях Одещини, слід зауважити, що останній рік нерідко мова йшла про реконструкцію, капітальний ремонт та допомогу від країн-партнерів щодо меліоративних систем області. Проте Дмитро Артеменко зазначає, що ці заходи наразі стосуються лише невеликої кількості підприємств та не вирішують масштабної проблеми півдня Одеської області:

«При тій паскудній радянській владі у нашому Кілійському районі зрошувалось 98% площі. Тоді вони могли зробити, а зараз, коли такі вже технології – ніхто не хоче. Якщо тут не зроблять в нашій зоні зрошення – у нас тут буде пустеля. Південь Одеської області – це Буджацький степ, це Ізмаїльський, Болградський, Білгород-Дністровський район, оця зона – степ, без зрошення тут нічого не можна вирощувати».

Окрім того, після початку повномасштабного вторгнення перед фермерами постало нове проблемне питання – логістика. Попри те, що кооператив «Вікторія 1212» знаходиться у Кілійській громаді, неподалік від кордону, експортувати продукцію – складно:

«Після вторгнення трохи врожай у 2022 році був, але була порушена логістика. Всі фірми, з якими ми співпрацювали, одеські, поки розбиралися з коридором. Проблеми були з реалізацією продукції, доводилось реалізовувати за копійки. Навіть на Дунай поприїжджали ці фірми, попереносили сюди, але ж вони в першу чергу вивозили продукцію свою, потім своїх основних партнерів з центру України. А ми тут, наче баржі від нас по Дунаю відходили, а ми не могли влізти на ці баржі».

Зараз, каже Дмитро Артеменко, намагаються налагоджувати логістику, аби відправляти продукцію напряму. Аграрій вважає, що агротрейдери сплачують фермерам копійки, а куди піде далі товар – невідомо:

«Вони все одно перепродають по нормальній ціні, а нам платять те, що крізь пальці проходить. Вони ж завантажуються, йдуть на Констанцу, а далі куди йде наша продукція – не розповідають, нам платять копійки, то ми радіємо».

З вівчарством ситуація також загострилась, адже зі зменшенням кількості населення та відповідних потреб в Україні, попит на таку продукцію знизився. До повномасштабної війни підприємці продавали м’ясо, переробляли продукцію вівчарства, а також робили бринзу. Тепер навіть продаж шерсті у кращому випадку виводить фермерів в «нуль». Окрім того, м’ясо овець на півдні області коштує значно менше, ніж навіть в Одесі, а шлях до обласного центру у спекотну погоду та під час заторів значно впливає на стан та свіжість продукції:

«Собівартість продукції росте, ринку збуту немає, ціни немає – дуже тяжко. Ми ще далеко від Одеси. Були б ближче до обласного центру… Якщо баранина в Одесі 160 -180 грн, а ми тут на місці продаємо 80-100 грн. Логістично ми невигідно розташовані. Проїжджаємо ще ту Паланку, там постійно затори, спека починається, стоїш у заторі 4-5 годин, то м’ясо завонюється».

Тому у господарстві поголів’я, яке сягало до тисячі овець, планують скорочувати майже втричі – до 300-400 овець. Дмитро Артеменко ділиться, що своєю справою наразі займається навіть не для прибутку, а аби лише працювати далі:

«Проблеми у нас дуже великі, і займаюсь я цією роботою аби працювати. Розумні люди працюють аби заробляти, а ми працюємо аби працювати».

Фермер додав, що порівняно з деякими іншими областями України, підприємці на півдні Одещини отримують в рази менше врожаю, однак, вимушені сплачувати державі однаково:

«У нас 382 пайовики, їм треба платити, за їхню землю треба платити. Держава зараз ввела мінімальне податкове зобов’язання, яке з цього року буде 5% від нормативно-грошової оцінки землі. У нас на півдні Одещини це суперзбитково. Дивлюсь, розповідають, що у Полтаві, Вінниці збиткове сільське господарство, але вони отримують 6-7 тон озимої пшениці, а ми отримуємо 1-2 тони, 3 тони це взагалі рекорд, то що нам тоді казати. Всіх прирівняли, зробили МПЗ (мінімальне податкове зобов’язання – Авт.), нам від 1% підняли до 5%. Ми зараз сплачуємо 5% від нормативно-грошової оцінки. Часникам наче теж підняли, але їх вони поки знайдуть, вони нічого не можуть зробити. На паперах сказали, що усіх прирівняли, а фактично нам у п’ять разів підняли, а вони як були, так і працюють на себе, нічого не приносять державі. Не можна рівняти по Винницькій, Полтавській, Кіровоградській, Сумській областях – у мене ж колеги є, друзі. У Сумській області, розповідають, якщо 10 тон кукурудзи з гектара не отримують, то це марно землю мучити. А ми тут кукурудзи тону отримуємо, цілуємо землю, і молимося, дякуємо Богу. А МПЗ від нормативно-грошової оцінки платимо всі однаково. Тобто питань дуже багато».

Свій найгірший врожай кооператив «Вікторія 1212» отримав у 2020 році – тоді майже нічого не вдалося зібрати, і довелося використовувати запаси минулих років. Дмитро Артеменко наголошує, що раніше виживати було легше за рахунок державної підтримки у вигляді дотацій, а також існувала інша підтримка. Однак останні роки видалися вкрай непростими – ковід, повномасштабне вторгнення, посуха та відсутність державної допомоги. Фермер розповідає, що, на його думку, якби влада була зацікавлена підтримувати аграріїв – врожаїв України вистачало б на увесь світ:

«Ми нагодували б з нашими працелюбними людьми, з нашими підприємливими людьми, всю Європу і весь світ. Всі могли б відпочивати на наших родючих землях з нашим працелюбством, з нашими мізками, з нашим прагненням, старанням, але це нікому не потрібно».

Підготувала Амєлія МИЙНОВА

Фото – ілюстративні

Джерело: «Юг.Today»