Одна з найдавніших згадок про свято належить до XIII ст. У Волинському літописі за Іпатіївським списком під 1262 роком згадується про "канунъ Ивана дни, на самые Купалья". У договорі литовських князів із польським королем Казимиром 1350-го вказано "до Ивана дне до Купалъ". У грамоті литовського князя Вітовта 1396 року "писана во вторникъ передъ Купалы святого Ивана, іюня 20 дня".

У Густинському літописі початку XVII ст. засуджують звичаї на Івана Купала. Літописець називає Купалу бісом.

"Еще и доныне по нікоих странах намять совершают наченше іюня 23 дня в навечеріє Рождества Іоанна Предтечи, даже до жатвы и далій, сицевым образом: с вечера собираются простая чадь обоего пола и соплетают себе венцы из ядомого зелия, или коренія, и препоясавшися былием возгнітают огнь. Инде же поставляют зеленую вітвъ, емшеся за руці около обращаются окрест оного огня, поюще своя пісни, преплетающе Купалом. Потом через оный огонь прескакуют, оному бісу жертву себе приносяще", – йдеться в літописі.

У давнину церква не підтримувала гуляння на Купала. Визнавала лише назву Різдво Іоана Предтечі. До початку XX ст. народні святкування забороняли. Учасників часто карали.

Джерело: gazeta.ua