Тема "втоми" Польщі від українських біженців широко висвітлюється медіа, зокрема через те, що політичні сили часто експлуатують напруженість у суспільстві, роздмухуючи страх перед конкуренцією на ринку праці. Насправді українці не лише інтегруються, а й активно сприяють економічному розвитку та вирівнюють демографічну кризу. УНІАН поспілкувався із доктором соціологічних наук, професором Павлом Федорченком-Кутуєвим, який наголосив на важливості державної підтримки українських мігрантів, здатних зміцнити ментальний зв’язок з Батьківщиною і впливати на потенційне повернення біженців.

Чи дійсно ситуація відповідає тому, що ми бачимо у ЗМІ, начебто від українців за кордоном та зокрема у Польщі втомилися? Чи проблема все ж політична і трохи перебільшена, можливо, пов'язана з соціальними та політичними аспектами?

За словами соціолога - це складна і багатошарова тема. Він наголосив, що якщо наразі говорити про українців у Польщі, то варто згадати ситуацію, яка відбувалася з поляками у Великій Британії приблизно 15–20 років тому.

Тоді британські медіа, зокрема жовта преса, здійняли справжню паніку. У політичних колах теж почали говорити про "загрозу" з боку польських мігрантів, які "заберуть роботу у британців". Ця пропаганда впливала на суспільні настрої та формувала страх перед приїжджими.

Щодо ситуації із українськими біженцями, то наразі вона ускладнюється через тривалу війну та загальну невизначеність, зокрема й геополітичну, каже Федорченко-Кутуєв. У Польщі є побоювання, чи не стане вона наступною мішенню для масштабнішої агресії з боку Росії. До цього додається і фактор великої кількості українських біженців.

"Тобто все це є певним тлом, певним напруженням, політичні сили на те і політичні сили, щоб експлуатувати кон'юнктуру. Відповідно, вони існуючі суперечності, проблеми роздмухують і намагаються використати на свою користь, наприклад, під час передвиборчих перегонів. Соціологи та політологи користуються таким поняттям, як поляризація, коли суспільство, наприклад, розколюється на два табори, і тоді, якщо ви політик, який представляє один з таборів, вам не вигідно пропонувати пошук шляхів компромісу, тому що ваші прибічники цього не почують. Єдине, що вони чують - це заклик до поглиблення конфлікту, до того, що треба позбавитися опонентів", - зауважив професор.

Відповідно, політики, намагаючись догодити своїм виборцям, часто підсилюють їхні настрої, зокрема, й упереджене ставлення до мігрантів чи біженців. Водночас об’єктивно країни Східної Європи стикаються з серйозною проблемою депопуляції: поєднанням дуже низької народжуваності та масової міграції населення до більш заможних держав ЄС, каже експерт.

"Українці заповнюють цю ланку, по-перше, а, по-друге, вже економічні дослідження показують, що українці дуже активно працевлаштовуються і стають значним фактором економічного зростання країн Східної і Центральної Європи, в тому числі Польщі. Тобто це теж об'єктивна реальність, яка, до речі, теж може далеко не всім подобатись", - каже соціолог.

Він зауважив, що спочатку лунали звинувачення у бік України, що приїжджають освічені іноземці й забирають прості робочі місця. Потім - що приїжджають освічені, які займають висококваліфіковані посади. 

Подібні суперечки точаться і в США: Дональд Трамп свого часу будував політику на боротьбі з нелегальною міграцією, але згодом визнав, що країні бракує фахівців із точних і природничих наук. З 40 мільйонів таких спеціалістів, які працюють у США, понад 7 мільйонів - іноземці. Це наочно показує: навіть країни, які виступають за обмеження міграції, зрештою визнають її необхідність для розвитку економіки, зазначив професор.

"Водночас я не думаю, що Європейський Союз наважиться на таке самогубство, щоби відмовлятися від співпраці, підтримки України й українських вимушених мігрантів зокрема. Тобто проблеми будуть, але вони будуть вирішуватися. Мігрантське життя, на превеликий жаль, не є легким, яка б не була система соціального забезпечення. Країни-реципієнти можуть робити його складнішим, але люди будуть намагатися вижити, пристосуватися", - каже Федорченко-Кутуєв.

Якщо українські освічені українські мігранти фактично зміцнюють економіку Польщі, то чому тоді в суспільстві все ще розігрують карту упередженого ставлення до них?

За словами професора, тут переплітаються психологія й політика. Нерідко, за його словами, виникає заздрість чи приховане неприйняття до тих, хто, приїхавши з країни, що переживає війну, зумів почати все з нуля, побудувати успішне життя за кордоном і стати конкурентоспроможним.

"Це підхоплюється політиками, які починають ці настрої експлуатувати й стверджувати: "Я захищу просту людину, так би мовити, від цієї навали, від цієї нечесної конкуренції й таке інше". Але об'єктивно українські вимушені біженці роблять вже значний внесок до економічного розвитку цих країн, плюс вони роблять демографічний внесок", - наголосив соціолог.

Він пояснив, що зараз українські мігранти фактично є демографічним ресурсом для країн Східної Європи, де спостерігається глибока демографічна криза. Вони частково вирівнюють ситуацію, адже через скорочення кількості молодих і працездатних людей зростає навантаження на пенсійну систему - все більше людей похилого віку потребують виплат, а працюючих, які сплачують внески, стає менше.

Втім, політика не завжди керується раціональністю. Часто політики діють із короткострокових міркувань, прагнучи перемогти на виборах, навіть якщо такі рішення можуть зашкодити країні в майбутньому, зауважив соціолог.

За таких обставин, як, імовірно, діятимуть українці: поїдуть з Польщі в інші країни Європи чи будуть повертатися додому?

Професор зазначив, що однозначної відповіді на це питання немає. За його словами, ще до війни, за даними опитувань, проведених, зокрема, Київським міжнародним інститутом соціології, значна частина молодих українців замислювалась про виїзд за кордон. Але експерти тоді пояснювали: бажання чи готовність мігрувати не означає, що людина справді зробить цей крок. Часто це просто відкритість до можливості, яка може реалізуватися лише за сприятливих умов.

Головним чинником нині залишається тривалість війни, яку важко спрогнозувати. Від цього багато в чому залежить, чи ухвалюватимуть люди рішення про еміграцію, чи залишаться в Україні.

"По-друге, ті території, на яких розгортаються бойові дії - це 20% території України. Тобто під тимчасовою окупацією, або наближені до жорстоких бойових дій є території, які дорівнюють цілим європейським країнам, якщо накладати це на мапу Європи. Тобто припустимо - війна закінчилася, переможно. В якому стані будуть ці міста, селища? Люди, які звідти виїхали, куди вони зможуть повернутися? Важливо і це враховувати", - пояснює професор.

Він також додав, що ніхто не застрахований від нових атак чи руйнувань. Людина може планувати повертатися сьогодні, але вже завтра її дім може знищити обстріл і ситуація кардинально зміниться.

За його словами поведінкові економісти, наприклад, Володимир Вахітов з американського університету Києва, вказує також на важливий фактор української ідентичності, який впливає на готовність до повернення.

"Тому ми можемо тільки дуже вірогідно і приблизно дати відповідь на це питання, що буде рух в різні сторони, хтось буде залишатися там, де він є, в тій же Польщі, хтось буде рухатися в інші країни, умовно, до Німеччини, хтось буде повертатися, але, безумовно, для того, щоби підвищити, так би мовити, шанси й відсотки на повернення, тут повинна діяти держава", - наголосив професор.

Він зазначив, що перепис населення в Україні не проводився понад 20 років, що свідчить про брак системного підходу держави до цього питання. Водночас держава могла б активніше підтримувати українців за кордоном - через культурні інституції, комунікацію та програми повернення.

Створення Міністерства єдності - крок у правильному напрямку, але ефективність таких ініціатив залежить від реального діалогу з громадянським суспільством і продуманої реалізації, а не лише політичних рішень, ухвалених поспіхом, наголосив соціолог.

Куди може бути хвиля міграції українців з Польщі? 

За словами соціолога, українці скоріше оберуть ті країни, де вже є сформовані громади - люди, які раніше переїхали, знайшли роботу та успішно інтегрувалися. І саме можливість знайти роботу, імовірніше, стане вирішальним фактором.

"Я думаю, логічний вибір буде на користь тих країн, які економічно розвинені, які є великими економіками. Бо йдеться про велику кількість людей, не про поодиноких біженців, мігрантів, які далі повинні пристосовуватися до тих викликів, які постійно виникають. Звісно, індивідуально може бути що завгодно. Але все ж таки, думаю, більшість буде рухатися в бік масштабніших економік: Німеччина, Франція", - зазначив професор.

Водночас попри високі показники ВВП, ринки праці у Швейцарії чи Скандинавії значно менші, ніж у великих сусідніх країн - економічних гігантів, які, попри свої виклики, можуть прийняти більше мігрантів.

На четвертому році війни українці, які не живуть в Україні, вже втратили ментальний зв'язок з Батьківщиною? Чи можна припустити, що вони вже будують своє життя в Європі й не повернуться? 

"Це дуже складне питання, на яке неможливо надати однозначну відповідь. Але я не думаю, що хтось колись втрачає ментальний зв'язок з Батьківщиною. Це питання втілюється у повсякденних рішеннях людей: чи продовжувати дітям навчання в українських школах і до якого закладу вищої освіти вступати. І за цим потрібно здійснювати постійний моніторинг, і тут держава могла б такі дослідження замовляти, фінансувати, тому що це те, що конче потрібно нам, як суспільству, як державі: ми повинні знати, чим живуть наші співвітчизники, які в них плани, щоб відповідним чином намагатися їм допомогти цей зв'язок зберегти", - підкреслив соціолог.

На його думку, безумовно, держава повинна надавати підтримку та розробляти відповідні програми для наших співвітчизників. Водночас навіть якщо такі програми існують у багатьох країнах, їхня кількість та охоплення часто недостатні. 

Це питання потребує окремих досліджень і врахування індивідуальних обставин, адже універсального рішення, яке підійшло б усім, не існує. Ситуація динамічна, і підходи мають бути гнучкими, підсумував соціолог.