Сучасним родинам він дає чудову можливість відновити давні українські різдвяні традиції, пригадати символи предків і приготувати 12 пісних страв, без яких неможливо уявити український Святвечір.

Підготовка до Святвечора: основні традиції та обряди

За давніми українськими звичаями, до Святвечора хату прибирали дуже ретельно, прикрашали вишитими рушниками, витинанками, а підлогу посипали сіном або соломою — символом ясел та побажанням родючості. Одним із головних атрибутів був дідух — святковий сніп пшениці чи жита, у якому, згідно з віруваннями, перебували душі предків. Господар урочисто вносив дідуха на покуть, і саме з цього починався Святвечір.

Мистецтво створення дідуха активно відроджується: українці знову роблять його з різних сортів збіжжя, прикрашають стрічками та використовують як головний символ різдвяного циклу.

Господиня готувала страви для Святвечора весь день. За традицією, потрібно було мати світлий настрій і чисту піч. У передсвятковий день намагалися не користуватися ножем, щоб “не відрізати щастя” — усі продукти готували напередодні. Сварки були під забороною: до Святого вечора слід було помиритися з усіма, щоб у домі панував мир протягом року.

Господар тим часом обходив двір, дбав про худобу і здійснював оберігові обряди. Тварин не можна було бити чи лякати — вважалося, що це позбавить родину приплоду. Їх годували окрайцем святкового хліба. Для захисту обійстя від злих сил використовували часник, гіркі трави або освячений мак. Щоб дерева були врожайними, проводили обряд “лякання” — символічно погрожували сокирою, після чого дерева “захищали” солом’яним перевеслом.

Святвечірнє меню: 12 пісних страв, перша зірка і сімейна єдність

У день Святвечора дотримувалися суворого посту, а ввечері після богослужіння всі члени родини мусили бути вдома. Це був головний закон українського Святвечора — ніхто не мав бути відсутнім за столом, який уособлював єдність роду. За народними віруваннями, до вечері долучалися й душі померлих, тому інколи ставили для них окремий посуд.

На святковий стіл розстеляли сіно або солому. Обов’язковим атрибутом була воскова свічка: рівне полум’я пророкувало добрий наступний рік, а тремтливе — тривоги чи негаразди. У деяких регіонах під стіл клали залізні знаряддя — оберег на здоров’я та добробут.

Вечерю починали тоді, коли на небі з’являлася перша зірка — знак Вифлеємської зорі. Вважали, що той, хто побачить її першим, буде найщасливішим у новому році.

Кутя: значення, традиції приготування та сучасні рецепти

Головною стравою Святвечора є кутя. Саме її їдять першою. За традицією, кутю готують з пшениці, меду і маку. Пшеницю під час варіння не мішали, щоб урожай добре ріс.

Сьогодні рецепти куті стали різноманітнішими: додають горіхи, родзинки, курагу, інжир; замінюють пшеницю на рис, булгур чи ячмінь. Але її символічне значення — єдність родини та благословення на новий рік — залишилося незмінним.

Колись кутю їли з однієї миски, а першу ложку підкидали до стелі. Чим більше зерен прилипало, тим успішнішим мав бути рік. Кутю разом з узваром ставили на покуті та «кликали мороз», щоб він не пошкодив посіви.

Що ще готують на Святвечір

Меню 12 пісних страв зазвичай включає:

• рибу (запечену, смажену, у борщі чи драглі),

• квасолю, пюре з квасолі або вареники з нею,

• гриби (солоні, мариновані, у варениках, налисниках чи юшці),

• тушковану або квашену капусту,

• вареники з капустою, картоплею чи маком,

• пампушки з часником, пироги, хліб,

• запечену картоплю, буряковий салат,

• узвар з сушених фруктів.

Ці пісні страви були традиційними для різних регіонів України і залишаються незмінними й сьогодні. Після вечері їжу не прибирали, залишаючи частування для душ предків.

Також було прийнято ділитися стравами: діти носили гостинці бабусям, дідусям, хрещеним, а ті обдаровували їх у відповідь. Такий обмін символізував спорідненість родин та добрі побажання.

Колядування та вертеп: різдвяні звичаї, які збереглися донині

Невід’ємною частиною Святвечора в Україні є колядування. Діти та молодь ходять від хати до хати, співають колядки, вітають господарів і несуть різдвяну зірку. За це їх пригощають солодощами чи грошима.

Давні українські вірування говорили, що колядники — символ предків, тому їхні пісні й побажання приносили в дім добро і врожай.

Ще один важливий різдвяний звичай — живий вертеп, театралізована вистава про народження Ісуса Христа. Учасники перевтілюються у біблійних персонажів і створюють особливу різдвяну атмосферу.