4 червня Україна вшановує пам’ять дітей, чиї життя забрала збройна агресія російської федерації проти нашої Держави. У цей скорботний день ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю невинних маленьких українців, які стали жертвами війни.

Дитинство має бути часом щасливих мрій, відкриттів і безтурботної радості. Проте вже понад десять років українські діти живуть під звуки сирен і вибухів, а від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну сотні дитячих сердець назавжди перестали битися. Тисячі дітей були поранені, зникли безвісти, примусово вивезені з рідної землі або залишилися без дому та батьківської опіки.

Кожна дитина, яку втратила Україна, — це не лише біль однієї родини. Це біль усього народу, рана на серці нашої Держави, яку неможливо загоїти. Ми пам’ятаємо кожне маленьке життя, кожну нездійснену мрію, кожне дитяче майбутнє, яке відібрав ворог.

Світ має знати правду про злочини проти українського народу та про тих дітей, які вже ніколи не зможуть розповісти про свої мрії…

Нехай пам’ять про загиблих дітей стане для нас не лише скорботою, а й силою боротися за майбутнє. За право кожної української дитини жити під мирним небом, навчатися, дружити, мріяти та зростати у вільній незалежній Україні.

Пам’ятаємо…

Боремося.

Переможемо!

Слава Україні!

Героям слава!