Військовослужбовець 18 окремого батальйону Національної гвардії України на псевдо “Шаман”, авіаційний механік екіпажу безпілотних систем. Уже 7 років він служить у лавах НГУ, обравши шлях захисту країни як справу свого життя.

Боєць — родом з Ізмаїльського району, села Вишневе. За роки служби неодноразово перебував на ротаціях у Маріуполі, а після повномасштабного вторгнення росії у 2023 році став учасником бойових дій під час контрнаступу на Запорізькому напрямку, в районі села Роботине.

Під час запеклих боїв воїн отримав контузії та осколкове поранення. Момент поранення він згадує як ще один свій день народження — снаряд розірвався зверху над головою. Життя знову було врятоване дивом і долею.

Найважчим у битвах за Роботине, за словами “Шамана”, була втрата побратимів.

«На жаль, ідуть найсвітліші, найдобріші, духовно багаті люди», — каже він.

Особливо болісно згадує випадок, коли півтори години проводив реанімацію побратиму з перебитим легким. Попри всі зусилля, боєць загинув. Ці миті назавжди залишаються в пам’яті.

Одними з найскладніших технічних і психологічних моментів військовослужбовець вважає захід і вихід з позицій. Саме тоді вирішальною є роль командира.

«Я дивився на командира роти — на його рішучість, холоднокровність. За таким командиром хотілося йти», — згадує воїн.

Він переконаний: для успіху на фронті потрібні системність, чітка взаємодія та сумлінність кожного, аби підрозділ працював як єдиний механізм.

З ворогом доводилося зустрічатися на надзвичайно близькій відстані. Через захоплену радіостанцію гвардійці чули, як між собою сперечаються російські військові, а іноді навіть змушені були мешкати в ворожих бліндажах.

Позивний «Шаман» військовослужбовець отримав за свою здатність виготовляти саморобні вибухові пристрої — навик, який не раз був корисним у бойових умовах.

Побут на фронті був вкрай важким: багнюка по коліно, мокрий одяг, відсутність можливості дати йому висохнути. Але, як каже воїн, хворіти просто не було часу — організм ніби мобілізувався, а адреналін тримав на ногах.

У тилу на нього чекали дружина та мама. Саме думки про рідних додавали сил і тримали дух.

У бою, попри все, найбільша надія — на побратимів. Від їхніх умінь, сміливості та швидких рішень часто залежить життя. Своєчасно й правильно накладений турнікет не раз рятував поранених, навіть тих, хто вже втрачав свідомість.

Сьогодні боєць мріє про прості, найцінніші речі — спокій, родину і дитину, яка народиться та зростатиме у мирній, успішній Україні.

Історія “Шамана” — це історія тисяч українських воїнів, які щодня тримають наш захист, платячи за майбутнє країни власним здоров’ям і життям побратимів.

Саме завдяки таким людям Україна стоїть і обов’язково переможе.

Джерело: Військова частина 3058 НГУ