1 березня 1913 р. Ізмаїльська комунальна рада (аналог сьогоднішньої міської ради) провела своє чергове засідання. Серед інших на ньому розглядалися питання щодо централізованого водопостачання підприємств та населення.

Засідання пройшло під головуванням товариша Ізмаїльського міського голови (так у ті роки називалася посада заступника мера) Л. Столля. Члени ради розглянули питання про збільшення такси на воду, що відпускається лісопильним та пивоварним заводам із міського водопроводу.

Виявилося, що вони споживали від 400 до 800 тис. відер на рік і розраховувалися по таксі два і півтора рублі за тисячу відер відповідно. При цьому самому місту виробництво кожної тисячи відер обходилася 2 руб. 67 коп. Таким чином, міська казна зазнавала чималих збитків.

Після тривалого та ґрунтовного обговорення більшістю голосів було прийнято рішення підняти таксу до 3,5 руб. для підприємств, що споживають до 10 тис. відер на рік і по 4 руб. для тих, хто споживає понад цю норму.

А далі було розглянуто питання щодо зниження орендної плати за експлуатацію водомірів. Л.Столль, наприклад, зазначив, що плата за прокат водомірів, що існувала, була занадто висока, оскільки вони давно вже окупилися. Тому було б цілком справедливим встановлення орендної плати для водомірів у ¼ і ½ дюймів у розмірі 30 коп., ¾, 1 дюйм – 50 коп. і, нарешті, вище за цей розмір по 1 руб. Пропозиція була прийнята одноголосно.