Відомо, що наш регіон увійшов до складу Російської імперії у 1812 р. з перервою у 22 роки (1856-1878). З того часу майже завжди він був прикордонням держави. Багато в чому це визначило наявність в Ізмаїльському повіті великого скупчення військових підрозділів.

Почну з переліку лише деяких з них в період із 1812 по 1917 р. Ось ці структури (військові частини та органи): Ізмаїльський артилерійський гарнізон (у фортеці); Ізмаїльська інженерна команда; Ізмаїльський кріпосний гарнізон; Дунайський козачий полк; Дунайське козацьке військо; Чорноморська гребна флотилія на Дунаї; Дунайська флотилія (військова); управління Ізмаїльського повітового військового начальника; провіантська комісія Дунайської армії; провіантський магазин; Ізмаїльська бригада прикордонної варти. Хочу зазначити, що у період із 1830 по 1856 рр. на території південної Бессарабії, враховуючи її стратегічне розташування (кордон та контроль над дельтою Дунаю), Ізмаїл став центром особливої ​​адміністративно-територіальної одиниці – Ізмаїльського градоначальства. До його складу входили наше місто, міста Кілія, Рені та Кагул, поселення Вилкове, а також понад два десятки сіл, розташованих уздовж нижньої течії річок Прут та Дунай. Це був своєрідний захисний пояс вздовж південно-західного кордону Російської імперії з відповідною інфраструктурою, включаючи фортеці Ізмаїл та Кілія, порти, а також берегові споруди Дунайської військової флотилії (будинок адміністрації Ізмаїльськогоадміралтейства, верфі, склади та ін.).

Зрозуміло, що така кількість військових вимагала і відповідної структури військових медустанов. У цій публікації я хочу вам запропонувати деякі факти, які почерпнув із публікацій ХІХ – початку ХХ ст., а також із документів Ізмаїльського архіву.

Якщо говорити про стаціонарні медустанови нашого міста, то варто згадати історію «чумної лікарні». Розташовувалася вона в одній із найстаріших будівель Ізмаїла, побудованої в 1830-х роках,що дійшла до нас практично у незмінному вигляді. Цебудинок по вул. Запорізьких козаків (Кутузова), 72, одним із фасадів, що виходить на пр. Незалежності/Суворова. Він був побудований у зв'язку з епідеміями чуми і холери, що спалахнули в Ізмаїлі-Тучкові за клопотанням градоначальника С. Тучкова. Генерал-губернатор Новоросійської та Бессарабської губернії М. Воронцов дозволив для цієї мети взяти із скарбниці градоначальства 5000 руб. для будівництва лікарні на 30 місць, яка мала палати для 20 чоловіків і 10 жінок. Так 1832 р. в Ізмаїлі з'явився один із перших на той момент спеціалізованих стаціонарних медичних закладів. Ця цивільнамедустанова деякий час використовувалася і для лікування військових. Нині у старій будівлі розташовується поліклінічне відділення медико-санітарної частини Держприкордонслужби України.

З публікації відомого дослідника ХІХ ст. Аполлона Скальковського «Ізмаїльське містоначальство в 1847 році» відомо, що на той час в Ізмаїлі існували вже два стаціонарні шпиталі. Про місце розташування цих військових медустанов у наступний період можна судити з картографічних джерел. Так, згідно з експлікацією плану нашого міста 1849 р., один із шпиталів знаходився на території, де нині розташовується комплекс центральної районної лікарні (вул. Білгород-Дністровська). Скоріш за все, його будівля до наших днів не збереглася.

На плані Ізмаїла, що датується 1908 р., на схід від вул. Олександрівській (нижня частина сьогоднішнього пр. Незалежності/Суворова) ми бачимо позначення «Госпітальна площа», яка одержала свою назву через те, що тут розташовувався військовий шпиталь. На жаль, будівля також до наших днів не дійшла.

У зв'язку з піднятою темою інтерес для нас може представляти справа, що зберігається у фондах Ізмаїлського архіву. Це «Правила про заснування при діючій армії рухомих і тимчасових госпіталів, постачання та управління по частині господарської та медичної». Документи, що містяться тут, датовані 1829 р. Нагадаю, що 1828-1829 р.р. – Це час чергової російсько-турецької війни. Деякі з цих шпиталів у роки війни розташовувалися і на території Ізмаїльського повіту.

Ігор ОГНЄВ.

Джерело: Измаил: дела давно минувших дней, Игорь Огнев