Олег Ніколенко – керівник цієї торгівельної мережі (компанії-партнера на Півдні Одеської області).

А ще він – один з найактивніших членів «Ротарі-клуб Ізмаїл», незважаючи на те, що при цьому Олег вважає за краще залишатись непублічною персоною. Найімовірніше, через природну скромність. Але ж у складі клубу Олег далеко не перший рік, його було прийнято до лав ротарійської спільноти ще до війни.

- Я люблю людей, - так пояснює герой публікації свою мотивацію. – Після себе необхідно щось залишити – в мене завжди були такі думки. Серед ротарійців я побачив команду, з якою можливо робити щось задля міста, країни, задля людей. Щось набагато більш масштабне, ніж наодинці. І в нашому клубі така гарна атмосфера, що хочеться працювати, створювати якісь проєкти. Там ми живем окреме, наче паралельне повсякденню життя. Там дуже класна команда, серед якої я знайшов справжніх друзів.

Олег, як і інші ротарійці каже, що саме діяльність у складі клубу допомогла ментально рятуватись на початку війни.

 - 25 лютого 2022 року в нас було заплановано відкриття магазину нашої мережі у Рені, - розповідає він. – Ніхто не очікував того, що сталося. Був відчай, нерозуміння того, що робити далі. Але, я як керівник, повинен був підтримати та заспокоїти людей, які стоять за мною (а їх кілька сотень). Тому власні емоції відійшли на інший план. Зрозуміло, що відкриття магазину ми відклали. А я їздив по торгівельним точкам, розмовляв з працівниками та намагався впевнити їх, що все буде добре. У той же день ми зібралися із ротарійцями. І це стало нашою традицією – ми збиралися кожного дня. Це допомогло нам вижити морально, тому що поодинці всі були розгублені, а у взаємодії, у цій сінергії корисних справ, ідей, бажання допомагати ми самі знайшли спасіння. Почали з допомоги нашому ТРО, переселенцям, роздачі гуманітарки, зборів для наших військових… Це був початок, потім ця діяльність маштабувалася…

Олег розповідає, що ця діяльність, разом із бізнесом, майже не залишала вільного часу, і це скоріш рятувало. Від роздумів та переживань. Проєктів було дуже багато, але поступово, вся увага сконцентрувалася на допомозі військовим. Олег самостійно і разом з ротарійцями, а також за допомогою свого колективу закупав авто для військових підрозділів. Купували евакуаційний транспорт. Він навіть самостійно перегнав один з автомобілів на передову, на Покровський напрямок. Ця машина призначалася Ізмаїльському підрозділу ТРО, я поїхав їх підтримати, хотілося побачити своїх знайомих, що служили у лавах цього підрозділу. Ця подорож багато чого змінила в моїх поглядах на життя. Коли відчуваєш реальну небезпеку, зовсім інакше дивишся на реальність.

Питаю, як Олег ставиться до хейту діяльності ротарійців, якого останнім часом стало забагато у соцмережех.

 

 - Спочатку нервував, намагався зрозуміти тих, хто це робить, задавав питання собі, що я роблю не так. Але яка тоді альтернатива – нічого не робити? Хейт є і буде, але можна лише пожаліти тих, хто обирає такий засіб самовираження.

Що допомагає зняти нервове напруження?

 - Спорт. Я давно зрозумів, що це найкраща метода боротьби зі стресом – дати таке фізичне навантаження, що допоможе абстрагуватися від усього. Ну, і після того, як ми з’їздили до хлопців на «нуль», розумієш, що наші стреси - ніщо, в порівнянні з тими з тими випробуваннями, які випали на долю наших солдат.

Які подальші плани?

- Вистояти. Утримати працюючим бізнес, бо у нас кілька сотен людей у колективі, якім потрібні доходи, у яких – сім’ї. Це – не тільки їх зарплатня, це поповнення бюджету країни та можливість донатити на підтримку Збройних Сил. Тому, для нас, для тих, хто працює в тилу, це основне завдання – працювати та допомагати.

Джерело: Місто 24