Мене як журналіста з двадцятирічним стажем, завжди цікавило питання: хто стояв біля витоків перших періодичних видань Ізмаїла? Сьогодні хочу поділитися з вами деякими результатами моїх досліджень.

Виявляється, перші газети в нашому місті з'явилися не в період перебування Ізмаїла у складі «великої та могутньої Російської імперії», а значно раніше – за часів його перебування у складі Князівства Молдова/Королівства Румунія (1856–1878). У силу цілком зрозумілих обставин преса тих років виходила головним чином румунською мовою. Отже, саме в ті роки і з'явилася перша ізмаїльська газета «Gazetta de Ismail» («Ізмаїльська газета», 1873-1874 рр.). На жаль, відомостей про людей, які працювали в цьому виданні, у відкритих джерелах я не знайшов.

Як ми знаємо, із закінченням чергової російсько-турецької війни з 1878 р. Південна Бессарабія знову опинилася у складі Російської імперії. Проте перша російськомовна газета в Ізмаїлі почала виходити лише через сорок років після стартового номера румунської «Ізмаїльської газети». То був «Придунайський край» (ПК) (1913–1915). Про організаторів цього видання та провідних журналістів у мене є досить докладна інформація.

За роки існування засновниками ПК були дві людини – М. В. Філіпов та І. Ф. Фітов. Про пана Філіппова мені не відомо практично нічого. Іван Фітов (народився 20 червня 1872 р. в Ізмаїлі, дата смерті невідома). На початку кар'єри працював у Кишиневі. Після переїзду до Ізмаїлу він служив присяжним повіреним та юрисконсультом Ізмаїльської міської управи, далі – головою Управи забезпечення фронту під час Першої світової війни. 23 травня 1917 р. був обраний Ізмаїльським міським головою. Щоправда, практично одразу відмовився від цієї посади.

Відомо також, що після Жовтневого перевороту в царській Росії І. Фітов перебрався до Румунії і навіть обирався депутатом парламенту цієї країни (1919), працював директором Департаменту юстиції Кишинева, а після був деканом Ізмаїльської адвокатської палати.

А зараз – про склад редакційної колегії ПК. Першим завідувачем редакції газети був М. І. Недолін, пізніше на цій посаді його змінив Є. Н. Іванов. Відповідальним редактором у газеті працював М. Г. Вдовиченко (згодом таку ж посаду він обіймав в іншій ізмаїльській газеті – більшовицькому «Придунайському голосі»).

Що ще можна додати? У складі редколегії ПК працювала така шанована і відома в губернії людина як дійсний член Одеського імператорського товариства історії та старожитностей Петро Титович Коломойцов.

Відомо, що Михайло Іванович Недолін був не тільки одним з керівників редакції, але талановитим і дуже плідним журналістом. У перших номерах ПК він друкувався дуже часто, нерідко під псевдонімами «Голка», «Ріголетто», «Наївна людина». Як журналіст Михайло Недолін був добре відомий у Бессарабії, багато публікувався у кишинівських виданнях. Недолін був дотепним, талановитим фейлетоністом, публіцистом та нарисістом. З-під його пера нерідко виходили матеріали, що різко критикували правлячі класи та чорносотенців. Немає нічого дивного в тому, що Михайло Іванович зазнавав переслідувань з боку влади і навіть чотири рази (!!!) був засуджений до ув'язнення.

Ще один відомий ізмаїльський журналіст тих років – Олексій Надєждін. Він був автором великої кількості публікацій у ПК про стан народної освіти в краї та про жахливі матеріально-побутові умови життя сільських вчителів. Ну, на сьогоднішній день, мабуть, достатньо.

P.S. З величезною вдячністю хочу згадати нині вже покійного нашого колишнього земляка Юрія Степановича Москаленка, завдяки якому я маю фотографії зачинателів ізмаїльської преси та масу інформації на цю тему.