Павло Філонов – видатний художник, теоретик мистецтва, поет. Учасник революційного руху. У Лютневу революцію 1917 р. його обрали головою солдатського з'їзду в Ізмаїлі. В 1918 він став головою Центрального військово-революційного комітету Придунайського краю, штаб якого був розташований в Ізмаїлі.

Павло Миколайович народився 8 січня 1883 р. у Москві. Його батьки були вихідцями з простого люду – батько працював кучером, мати – прачкою. У сім'ї росли шестеро дітей, які рано залишилися сиротами. З ранніх років Павла постійно цікавила доля художника. На початку Першої світової Філонов вирушив добровольцем на війну. У 1916 р. його – солдата 2-го Морського полку Балтійської дивізії – посилають служити піхотинцем на Румунський фронт. Зрідка молодій людині все ж таки вдається взяти в руки олівець або пензель. У цей час з'явилися малюнки «Румунські офіцери», «Мотоциклісти» та інші. Військові враження не пройшли повз Філонова, хоча й не стали темами його окремих живописних творів.

Згодом його захопив вихор революції. У Лютневу революцію його обрали головою солдатського з'їзду в Ізмаїлі, а невдовзі Павло став головою Центрального військово-революційного комітету Придунайського краю, який дислокувався у місті. «Я был на войне 1,5 года, и, к счастью, меня выбрали в комитет и этим спасли», - зізнавався пізніше митець.

З факту участі Філонова у роботі органів солдатського самоврядування годі робити однозначнівисновки. Після повернення до Петрограда він явно не хотів ставати «комісаром» і тому не увійшов до жодних органів управління мистецтвом. Він бачив, як жорна історії перемелювали сім'ї дорогих йому сестер і поступово дистанціювався від у гущі революційних подій.

Він був трудоголіком «до мозку кісток», часто працюючи по 18 годин на добу. Крім створення картин, Павло Філонов захоплено працював над декораціями до вистави «Володимир Маяковський», яка була поставлена ​​в театрі петербурзького Луна-парку (театр Неметті). Крім того, художник був ілюстратором низки футуристичних буклетів, видав поему «Проповідь про порослі світової» і почав розробляти художні теорії «Ідеологія аналітичного мистецтва» та «Принципи зробленості».

Ідеї ​​Філонова не знаходять офіційної підтримки, проте він проводить низку лекцій з теорії та ідеології аналітичного мистецтва. Спроба художника візуально відтворити паралельний природі світ, тобто уникнути реальності, часом стає в нього нав'язливою ідеєю. Поступово довкола художника виникає стіна нерозуміння.

Філонів створює групу «Майстри аналітичного мистецтва». У 1927 р. група виставляється в Будинку друку та бере участь у постановці «Ревізора» Гоголя. Пізніше Павло Миколайович займається роботою учнів, які ілюстрували карело-фінський епос «Калевала». Сам Філонов не приймає замовлень і викладає безкоштовно, зрідка отримує пенсію як «науковий працівник 3-го розряду». Майстер голодує, економить на чаї та картоплі, харчуючись коржами, але не забуваючи про дрібку махорки... Він часто пише масляними фарбами по паперу або картону (у цей період створено багато його шедеврів – «Формула імперіалізму», «Нарвські ворота», «Тварини» та ін.).

3 грудня 1941 р. під час Ленінградської блокади Павло Філонов помер від виснаження та голоду. Труп пролежав на столі його квартири дев'ять днів, поки знайшлися дошки від Спілки художників на труну.

Творчість Філонова витримала випробування часом. Загальне світове визнання прийшло до цього самобутнього майстра через кілька десятиліть після його смерті. Поети називали його «співаком міського страждання», «каламутом полотна»та «очевидцем незримого». А він був «звичайним» генієм. Великим майстром, який невтомно творив для нащадків.

Ігор ОГНЄВ.