Світло, збережене у полотнах: у Ренійському музеї відкрилася виставка до 100-річчя художника Дмитра Заєця(фото)
У Ренійському історико-краєзнавчому музеї розпочала роботу персональна виставка картин видатного земляка Дмитра Заєця, адже 17 жовтня майстру виповнилося б 100 років. Художника не стало у 2012 році, однак його творчість продовжує дивувати мешканців та гостей громади. На заході побував журналіст інтернет-видання «Махала».
Картини, які збирали всією громадою
Відкриваючи експозицію, директорка музею Галина Маратаєва наголосила на важливості збереження пам’яті про видатних людей краю та порушила наболіле питання про створення міської галереї.
«Ви ознайомитесь з життям, біографією і творчим шляхом такої видатної людини, як Дмитро Іванович Заєць, який жив і творив тут, залишив після себе настільки масштабний слід, що дивуються навіть ті, хто бачив багато в житті. Хочу сказати кілька слів об організації цієї виставки. Ми зібрали його роботи з різних джерел. Частину полотен передала лікар Журавльова, іншу роботу подарувала гімназія — адже до цього в музеї була всього одна картина художника, що просто неприпустимо для нашого міста. Решту робіт надали син Олександр Дмитрович, дочка Ірина Дмитрівна, родина Баланевських, лікарі, жінка колишнього редактора місцевої газети Хаджи-Івана, журналіст Микола Григораш, а також Марія Георгіївна Катаной, яка принесла чотири роботи. Художник дарував їх від щирого серця, і грішно тримати їх у закритих сховищах — вони повинні жити на громадському огляді. Все це підводить нас до давно назрілого питання: Ренійській громаді необхідна власна художня галерея. Ми проводимо так багато виставок, але всі вони зберігаються потьмаках і в запасниках. Наш край багатий талантами, і ми повинні мати гідне культурне обличчя», — сказала Галина Василівна.
Життєвий і творчий шлях митця
Про те, як зароджувався талант майбутнього живописця, уродженця Сумщини, під час заходу розповіла поетеса Лариса Сербінова.
«Заєць Дмитро Іванович народився 17 жовтня 1926 року в місті Лебедин на Сумщині. Бажання малювати він відчув з раннього дитинства, але сім’я була бідна, батьки не мали змоги купити фарби, пензлі, папір для малювання, тому хлопчик малював паличкою на піску. Коли він пішов у школу в Лебедині, і 10–12 років по його спогадах вже побачили його хист до малювання вчителі. Вони дуже його схвально сприйняли, і тому ця дитина отримувала хороші оцінки», — відзначила вона.
Лариса Сербінова також розповіла, що юність Дмитра Заєця припала на суворі випробування Другої світової війни: у 16-річному віці він був мобілізований, пройшов через тяжку фронтову службу в артилерії, що наклало відбиток на його здоров’я у зрілі роки, проте любов до мистецтва проніс через усе життя.
Роботи майстра розійшлися світом
За життя творчість Дмитра Заєца вийшла далеко за межі рідного міста: його полотна успішно експонувалися на районних, обласних та всеукраїнських виставках, зокрема в Одеському історико-краєзнавчому музеї та Ізмаїльській картинній галереї. Роботи майстра розійшлися по всьому світу — близько трьох сотень полотен придбали моряки, які заходили в порт Рені, а один американський бізнесмен спеціально двічі приїздив до міста, щоб купити вісім картин (п’ять із них вирушили до далекого Лос-Анджелеса). Високу оцінку його таланту давала директорка Ізмаїльської картинної галереї Емілія Євдокимова, яка називала художника справжнім самородком: «Якби були живі великі імпресіоністи і бачили її [картину «Рожевий ранок»], впевнена, вони схилили б голови перед талантом нашого сучасника». Широкому загалу відомі й монументальні роботи митця — наприклад, одне з його масштабних полотен, що зображує Дунай, порт і корабель «Рені», однак воно, на жаль, довгі роки знаходиться в непристосованому місці, в саме в колишньому операційному залі міського відділення «Укрпошти».
Теплі спогади сучасників
Своїми спогадами про митця поділилися учасники заходу. Журналістка Антоніна Бондарева згадувала про візит до майстерні художника, який став для неї справжнім одкровенням:
«Я хочу згадати зустріч, яка відбулася 20 років тому, коли я готувала матеріал до його 80-річчя. Прийшла до нього додому, неподалік від Дунаю. Коли ми зайшли до майстерні, де панував творчий безлад — мольберти, фарби, незакінчені роботи, — він раптом сказав: «Ходімо». Ми спустилися вниз, і він відчинив двері до темної комори. Там, обличчям до стіни, стояло з сотню полотен. Для мене це був справжній шок: стільки праці заховано в темряві. А він стояв поруч, і його очі були наповнені слізьми. Це була його найбільший життєвий біль — те, що його картини роками нудилися в коморі», — розповіла вона.
Ветеран державної служби Валентина Дьяченко розповіла про безкорисливість митця та його прагнення залишити добру пам’ять про себе у рідному місті:
«Я пам’ятаю, як Дмитро Іванович прийшов у міськраду, де я тоді працювала, і сказав керівництву: «Я хочу щось зробити і залишити на пам’ять городу». Ми з ним пішли до тодішньому будинку піонерів, де у великій залі Дмитро Іванович на всю стіну став писати… Він тоді відобразив історію нашого краю, починаючи від першого каменя в заснуванні міста і закінчуючи портом. Цей стенд довгі роки бачили діти, торкалися до живих картин, і для багатьох це стало відправною точкою у творчості… Сьогодні ми відчуваємо, що він із нами, бачить нас із небес і радіє. Ця тепла, сонячна і по-домашньому затишна обстановка створена завдяки йому. Дякуємо Дмитру Івановичу та всім, хто допоміг зберегти і принести сюди частинку його душі», — з почуттям казала вона.
Побачити унікальну експозицію та доторкнутися до творчої спадщини майстра можна до кінця жовтня — саме стільки продовжиться виставка. Організатори запрошують усіх мешканців та гостей громади навідатися до музею, щоб через полотна художника відчути його невичерпну любов до рідного краю та на власні очі побачити світло, яке він проніс крізь усі життєві випробування.
