Олег – власник ветеранської майстерні «ДІСОПРА СІСТЕМС», який з початку повномасштабної війни став до лав війська, а сьогодні власноруч виготовляє обладнання для захисників на передову. Про військовий шлях, повернення зі служби, власну справу та плани підприємства ветеран розповів в інтерв’ю журналістам видання «Південь сьогодні».

Початок повномасштабної війни і військової служби

У цивільному житті Олег був правоохоронцем, і буквально за вісім днів до початку повномасштабної війни звільнився, аби почати нову сторінку професійного життя у приватній компанії. Однак усі плани зірвало широкомасштабне російське вторгнення. Першим до лав війська вже наступного дня став його брат. А вже незабаром, після одруження, до армії приєднався Олег.

Після вересня 2022 року захисників відправили на один з найважчих напрямків – тоді точилися важкі бої на Миколаївщині. Згадує, що символічно звільнення територій випало на день народження дружини – 10 листопада. Вже тоді було оголошено про деокупацію майже всієї Миколаївської області.

Згодом – Херсонщина. Про масштабне застосування дронів на передовій тоді ще не йшлося. Однак захисники вже починали користуватися «Мавіками», купленими за кошти друзів, волонтерів або самих військових. Тоді Олег почав самостійно вивчати можливості застосування безпілотників у бойових умовах.

«Розуміння було тільки у нас і волонтерів, скоріш за все. Можливо, це тільки започатковувалось… Ми – в цілому військо, показали високу ефективність застосування БПЛА. Я пам’ятаю, що вже влітку 2023 року мені почали видавати перші дрони.  Хоча взимку ще такого не було. По FPV-дронам така сама ситуація була. Так і воювали: приїжджали в Одесу, знаходили друзів, волонтерів – по-різному отримували ті дрони. Знайти та отримати дрони було ще пів біди: вони вже є, це добре. Але ми на кожен дрон купували за власні кошти плати ініціації: є дрон, він буде просто літати, і якщо до нього під’єднати боєприпас, він буде, знову ж таки, просто літати. А щоб той боєприпас вибухнув, повинна бути плата ініціації. Щоб не було якогось випадкового незрозумілого вибуху, потрібні якісні ініціації зі зрозумілою інструкцією, щоб військовий, який вперше бере цю плату ініціації, не зробив фатальної помилки. І на той час якісні для нас плати ініціації коштували для нас тисячу гривень. Але тоді не було такого широкого асортименту. Зараз екіпаж може випустити тридцять-п’ятдесят-сотню дронів: чим більше уразиш – тим краще. На той час десять дронів – це було, можна сказати, на два тижні, а той на місяць. І щоб витратити того дрона це повинна була бути вагома ціль – тяжка техніка (танк, САУ, БМП), артилерія, склад БК. 

Таким чином, умови вже тоді вимагали від захисників можливостей швидко вчитися, аналізувати, ділитися знаннями та застосовувати усі доступні сучасні засоби для досягнення мети. У подальшому досвід бойових дій став ґрунтом для певних ідей, як вирішити певні конкретні проблеми воїнів на фронті.

Звільнення зі служби і підтримка цивільних

У 2024 році на війні загинув брат Олега. Розповідає, що мав мотивацію боротися далі, проте пообіцяв батькам, що звільниться зі служби…

«Після звільнення доволі важко було адаптуватись. Там, де ми були, не вистачало особового складу. А коли ти виходиш на пляж Ланжерона – Відради (пляжі Одеси – Авт.) – то бачиш цілу бригаду молодих хлопців, яких дуже не вистачало в армії. І ти якось відчуваєш трішки і несправедливість, і незрозумілість, і байдужість бачиш тут. Тому соціалізуватися насправді було важкувато, і, я думаю, що більшість військових із цим зустрічається».

Олега на шляху реадаптації та становлення подальшого власного шляху після бойових дій підтримували дружина та батьки. Проте, зауважує, що деяким захисникам немає до кого повертатися – тому дуже важливу роль відіграють громадські організації, де ветерани можуть перебувати у колі однодумців.

«Добре, що зараз розвиваються громадські організації, де ти в колі своїх, можеш більше порозумітися з усіма. Більше соціалізуватися і стати на свій шлях мені допомогла дружина. Вона завжди поруч, вона підтримка. Батьки також. Але ж є хлопці, які повертаються, і в них тут нікого немає. І дуже добре, що є такі громадські організації, які об’єднують ветеранів, мотивують до занять спортом і так далі. Наприклад, хлопців з ампутаціями забирають на спецтранспорті. Це дуже добре, що люди допомагають не опустити руки».

Загалом, на думку ветерана, з часом підтримка цивільних до захисників згасає. Згадує, що якщо у 2022 році закрити збір на ті чи інші потреби військових було не важко, то з кожним роком це ставало дедалі більшою проблемою.

«У 2022 році зібрати на автомобіль чи дрони не було такою великою проблемою. Вже з 2023 року це стало більшою проблемою, а в 24 році – взагалі важко. Є розуміння того, що люди поступово відгортаються від цієї підтримки. Є багато волонтерів, які допомагали з усіх сил, але потім видохлися. Не знаю як зараз, але на той час, коли я ще був військовим, бачив, що підтримка зменшується. Але зборів зараз багато, багато хто збирає місяцями…»

«ДІСОПРА СІСТЕМС». Створення власної справи

Подальший професійний шлях для ветеранів також стає новим викликом. Як зауважив Олег, нерідко воїни, які повертаються зі служби, мають бажання продовжувати допомагати війську власними руками. Втім, тут часто вони стикаються з доволі низькими зарплатами.

«Звичайно, коли я звільнився, всі хотіли робити дрони – паяти. Шукають свій шлях разом з оборонними підприємствами. І тут така ситуація: військовий отримував на нулі 100-120 тис. грн, на другій лінії оборони 50-70 тис. грн, в тилу 20 тис. грн. Я більшість часу провів на передовій, безпосередньо в зоні виконання бойових дій. І доволі важко, коли сюди приходиш в якусь компанію, кажеш, що хочеш паяти дрони, а тобі кажуть: «Зарплата – 30 тисяч». На сьогоднішній день зарплати фактично такі й збереглись – 30-35 тисяч. Військовому реально важко зрозуміти: я відвоював, віддав багато чого, зараз повертаюсь, і мені пропонують таку заробітну плату низеньку… Дехто погоджується, дехто ні».

Водночас ветеран зауважує, що для більших фінансових амбіцій потрібні й відповідно більш унікальні навички, знання та ідеї. Для себе Олег обрав шлях навчання та створення власної справи:

«Я коли сюди повернувся, розумів певною мірою, що потрібно війську. Сказати, що в мене є багато навичок, аби щось зробити саме з того, що їм потрібно – в мене таких навичок в більшості немає. Працювати за 30 тисяч гривень я не захотів, а почав навчатись: паяти, моделювати на 3-Д принтерах… Купив собі принтер і почав робити різні дрібні штуки, які можуть допомагати військовим, але це не річ першої необхідності. Почав з малого в цьому працювати. Зрозуміло, що перші місяці ти в мінусах, поки ти навчаєшся, купуєш обладнання – ти ж нічого не заробляєш. Надалі з’являється все більше продуктів, більше замовлень, запитів».

Одним з перших рішень, яке не потребувало значного інженерного рішення, став антитепловізійний намет для Старлінку. Зі свого бойового досвіду Олег розумів – зробити Старлінк менш помітним для ворога – це важлива задача, особливо взимку.

«Старлінк світиться – він видає теплове випромінювання, і його видно в тепловізійний дрон. Я з того часу (військової служби – Авт.) думав, як його закрити, замаскувати це тепло. І таким чином розробив антитепловізійний намет. Він досить добре працює, краще, ніж антитепловізійний чохол. Фізику ніхто не відміняє, потрібен простір між терміналом і тканиною, потрібна вентиляція. І оці запити я закрив в цьому наметі, і воно працює. Це один із перших моїх продуктів, який не потребував якогось значного інженерного рішення. Взимку це продукт, який дуже потрібен війську, тому що навколишнє середовище охолоджується, Старлінк завжди нагрітий, і це теплове випромінювання потрібно краще маскувати, ніж влітку».

Іншим рішенням, на яке підштовхнув військовий досвід, стала бліндажна система спостереження «Стежа». На цю розробку пішло більше двох місяців й зараз система вже ефективно виконує своє завдання, а попит дедалі тільки зростає.

«Коли ти сидиш у піхоті у бліндажі, і тобі потрібно вийти на вулицю, ти не завжди чуєш, що там відбувається, а про те, щоб бачити я мовчу. Виходячи з укриття ти вже відкриваєш якісь дверцята на свій страх і ризик, прислуховуєшся, чи немає над тобою дрона, чи поруч ніхто не ходить абощо. Я витратив на свій проєкт, який я називаю бліндажною системою спостереження «Стежа», близько двох з половиною місяців. У мене було розуміння того, що таке потрібно зробити. Що це таке: це камери і мікрофон на вулиці, які спостерігають за певною територією біля твого бліндажа, а всередині, у бліндажі, знаходиться пульт з екраном і динаміком. Ти можеш налаштувати гучність та почути через високочутливий мікрофон, чи пролітає зараз дрон, чи хтось там ходить. Це може бути комунікація із побратимом, коли, наприклад, один сидить у бліндажі, а інший виносить дрон і каже в мікрофон: «Запускай дрон» чи «Я вже готовий». Я випробовував різні мікрофони, різні рішення, щоб прибрати шуми, випробовував екрани, робив корпус відповідно. І самостійно розробив вже таку систему спостереження».

Охочі придбати «Стежу» знайшлися у соцмережах майже одразу. Як зауважує ветеран, неочікувано для нього це став топ-продукт. Тож наразі Олег зосереджений саме на цій розробці.

«Вже три місяці я працюю з постійними замовленнями саме на «Стежу», і поки на все інше не відволікаюсь. Деякі хлопці мені дуже дякували, писали: «Ми чуємо дрон за 120 метрів, це дає можливість вибігти з рушницями просто у густому лісі і збити цей дрон». Це також дає можливість підготуватися».

Нещодавно «Стежу» на запит військових удосконалили – тепер можливість уловлювати звуки та бачити відео поширюється на 300 метрів. Як зауважує ветеран, у цьому виробі є куди розвиватись далі, й у подальшому постачати таке обладнання планує безпосередньо до військових частин. Втім, попереду ще місяці роботи з документацією, що потребує як фінансових вкладень, так і розуміння усіх бюрократичних етапів.

«Є в цьому виробі куди розвиватись, удосконалюватись і наразі найбільше питання – масштабуватись, щоб військові купували не за свої гроші, не за гроші волонтерів, а відправляти це безпосередньо військовій частині – напряму. Це суворо регулюється. Мають бути підготовлені відповідні документи. Ці документи, наприклад, у мене немає досвіду розробити – я буду звертатись до компанії, яка специфікується на розробці таких документів, зараз вже ведемо певні переговори… І це коштує доволі таки не дешево. І в цьому теж є певні проблеми, коли ти хочеш масштабуватися. Можна ввести в твій бізнес якихось партнерів, але, як правило, партнери, які мають гроші, не запропонують вигідних для тебе умов».

Наразі здебільшого Олег працює над своїми виробами самостійно як фізична особа – підприємець, однак у планах створення ТОВ та найм усіх необхідних співробітників від директорів та бухгалтера до майстрів.

Навчання, вибір сфери підприємництва та способи підтримки ветеранських бізнесів

На переконання Олега, навчитися можна будь-чому, якщо мати достатньо вагому мету та ідею. При цьому також зауважує на вмінні об’єднати довкола себе фахівців свої справи.

«Ми ж, наприклад, навчаємось водінню чому – я розумію, що це є моєю потребою. Якщо я хочу допомогти війську і не знаю, чим мені зайнятись, я просто візьму гроші і віддам тому, хто знає, що з них зробити для війська. Тому тут потрібна індивідуальна ідея і мета. Просто передати, і щоб цим не користувались, – багато розуму не потрібно. Але для того, щоб щось розробити унікальне і потрібне – треба прикласти трішки розуму. Якщо в тебе така ідея є, нам таке потрібно – то треба формувати план дій, десь навчитися певним навичкам, або підтягнути іншу людину, яка володіє такими навичками. От, наприклад, у великій оборонній компанії не можна сказати, що засновник – гуру інженерії, айті і всього іншого. Це людина, яка об’єднала складові умів. Він, аналізуючи їхні навички, управляє ними. І доволі ефективно, враховуючи, що наші оборонні компанії мають мільярдні обороти».

На своєму шляху ветеран обрав нішу, яку називає майже ідеальною, – з дуже малою кількістю колег по цеху. Каже, що на початку розробки «Стежі» та перші місяці після навіть не зустрічав аналогів.

«Я фактично на той час, коли створив продукт, бачив аналоги без звуку, тобто просто камера. Це банально. А коли ти дивишся в екранчик і ще чуєш – це вже унікальність. Два місяці після випуску мого продукту я не бачив аналогів. Потім я вже побачив майже скопійовану версію моєї «Стежі». Вони там, звісно, зробили трішки по-іншому, однак також назвали «бліндажна система» – просто «бліндажна система», без «дякувати Стежі». Але також вже такі люди з’являються».

Водночас на питання, чи варто боротися з плагіатом, наголошує: зараз будь-яка праця на спільну мету є потрібною.

«Поки ми працюємо на благо держави, на благо наших хлопців, я можу сказати, що ми всі колеги. У когось краще, у когось гірше. Якщо в когось буде кращий продукт, то, мабуть, цей продукт і більше заслуговує уваги з боку держави. Це теж є якоюсь мотивацією розвиватись, ставати краще. Тому поки ми працюємо на благо, ми всі колеги, потрібно всім масштабуватися, більше постачати, щоб воно допомагало».

Олег наголошує, що ветерани, які повертаються до професійної реалізації після служби, стають важливою частиною економічного розвитку країни. Тож, дуже актуальною, особливо на початках, є підтримка таких бізнесів – фінансова, або принаймні інформаційна.

«Коли ветерани повертаються сюди, вони стають тією складовою, яка буде підтримувати нашу економіку. Це однозначно. І робити ставку на них я б радив: усіляко підтримувати їхні починання з боку держави грантами, можливо навіть започаткувати з боку держави якусь бізнес-школу. Тому що доволі важко у нас зараз. Є багато ступорів, які кажуть більше «ні», ніж «так». Щоб заснувати свою справу потрібно відкрити ФОП, вести бухгалтерію, подавати звітності і так далі. Потрібно розумітися: як правильно виставляти рахунки, обліковувати свій товар, його продавати, закладати щось. Людина, яка не займалася підприємництвом, туди входить як у щось таке страшне, таке важке. Але насправді там немає нічого страшного. Потрібно інколи просто годину проконсультувати людину. Якби мені на самому початку хтось дав таку консультацію, було б набагато легше. Може і почав би навіть раніше і не так боявся цього всього. Але однозначно якщо в тебе є ідея, є мета – треба просто брати і йти в бій, навіть якщо є якісь фактори, які тебе трошки зупиняють».

Повномасштабна війна триває вже п’ятий рік, проте багато українців не полишають надії на Перемогу та життя у мирній Україні. Тож ми спитали в Олега, чи він планує після настання миру продовжувати працювати в цьому напрямку. На це ветеран відповідає відверто – важко прогнозувати, наскільки тривалим буде мир, тож і робити якісь однозначні висновки поки не береться.

«Я впевнений, що загроза буде навіть коли буде мир – але наскільки він буде довго? Століттями ми зазнаємо утиску від однієї й тієї недодержави, недолюдей. Тому мир – це питання часу. Не готовий сказати, чи буду далі займатись – мабуть, потрібно буде оцінювати обстановку. Якщо мир буде на рік-два, то потрібно буде безперечно цим займатися…»

Водночас саме мир і спокійне життя без «поганих сусідів» Олег наразі називає єдиною мрією.

«Хочеться просто жити в спокої, без поганих сусідів. Все. Більше мрій немає».

Амєлія МИЙНОВА
Фото – ДІСОПРА СІСТЕМС

Джерело: Південь сьогодні