Усі знають, що Буджак – виноградний та винний край. Відразу після переселення з Балкан жителі регіону почали висаджувати на своїх земельних ділянках виноградну лозу, оскільки вирощуванням винограду займався на батьківщині кожен болгарин. А от з чого і як пили? Про це можна дізнатися, відвідавши нову експозицію «Келихи, чарки та традиції винопиття в Болграді», яка днями відкрилася у Болградському істрико-етнографічному музеї, передає видання «Південь сьогодні».

Ось як про це розповідають співробітники установи.

Давно в інший світ пішли перші жителі міста, але їхня справа, справа виноградарів, продовжує жити і сьогодні. У Болграді ще живі люди, що народилися наприкінці 40-х на початку 50-х років, які добре пам’ятають наш базар у шістдесяті-сімдесяті роки, коли в центрі ринку по колу були розташовані невеликі ларьки, що належали колгоспам Болградського району.

Як виглядав ларьок: це було невелике кам’яне приміщення з одним широким вікном та одними дверима. Над ларьком красувалася вивіска, на якій вказувалася назва колгоспу, а нижче назва села. У таких ларьках торгував колгосп своєю продукцією: кавармою, бринзою, овочами. Але основним продуктом було вино. Воно зберігалося у великих дерев’яних бочках. Продавалося вино на розлив. 250-грамовий стаканчик коштував 20 копійок. На пробу наливали 30 грамів безкоштовно. Людина могла вибрати вино не лише за кольором (продавали червоне, біле та рожеве вина), а й за смаком.

У холодну пору року продавець, одягнутий у кіптар з овчини та у високій каракулевій шапці-ковпаку, підігрівав в емальованому чайнику вино на електроплитці, що стояла поряд на прилавку-столі. Бажаючі могли додати у склянку з вином чайну ложечку цукру безкоштовно (банка з цукром стояла поруч із чайником). Кожен бажаючий «пропустити стаканчик», мав свій улюблений ларьок, де він міг поспілкуватися не тільки зі знайомим продавцем, а й з такими ж, як і він, любителями пригубити стаканчик вина. Часто на базар вирушали чоловіки з дітьми, а коли вони підходили до такого ларька, батько просив дитину не говорити матері про відвідування цього закладу.

Сьогодні на нашому ринку залишився один ларьок майже в первозданному вигляді і одне вікно в сусідському кіоску.

Приїжджі знають, що вино підступне. Коли п’єш, здається, що у склянці квасок. Але навіть якщо після випитої склянки голова ясна, то ноги не йдуть. Тому в народі це місце називали «Веселі ряди».

А вечорами, коли ринок закрито, а трудовий день закінчено, місцеві чоловіки збиралися на вулиці біля розкритих підвалів, спускалися в льохи і за дружньою бесідою з сусідами обговорювали прожитий день, врожай, рибалку, сімейні справи. А на стіл господар уже виставляв закуску: влітку із свіжих помідорів, перцю, бринзи, а взимку подавав трушию, каварму. І все це під ігристе домашнє вино.

Зараз прогулюючись вулицями старого Болграда, особливо найдовшою вулицею міста – 25 Серпня, ми бачимо закриті льохи біля фасадів будинків. Саме у таких підвалах були «питні точки».

Ця традиція теж пішла з минулого, коли до Болграда з сусідніх сіл та інших міст приїжджали не на автобусах та легковиках, а на возах (каруцах), запряжених кіньми. Упоравшись зі справами надвечір, люди йшли на нічліг на заїжджий двір, де могли погодувати коней, зайняти ліжко-місце і найголовніше пообідати: отримати гарячу смачну їжу і випити пару стаканчиків домашнього вина за столом з іншими постояльцями, обмінятися новинами, обговорити, як пройшла торгівля.

І сьогодні традиція не зникла. Вона продовжує жити. Сонячного осіннього дня сім’я збирає виноград, переробляє його на вино. Сорок днів воно дозріває, а коли готове, сусіди та рідня ходять один до одного в гості на молоде вино. Запрошені дякують господарям за частування, за вино, приготовлене за рецептом предків, бажають здоров’я та довгих років життя.

Доброю традицією в останні роки стало проведення в Болграді винного фестивалю у листопаді та свято Трифон Зарізан у лютому, де мешканці та гості міста можуть продегустувати вино, придбати його у місцевих виноробів та скуштувати страви національної кухні.

Жителі Бессарабії продовжують зберігати традиції предків!

Підготувала Діана ГЕРГІНОВА

Джерело: «Південь сьогодні»