11 жовтня в Одеському музеї сучасного мистецтва відбулася презентація культурної платформи «Метаромантика» та однойменного альманаху, що відібрав у себе поезію, прозу, інтерв’ю, есеї понад двадцяти авторів – військових та митців, які у своїй творчості втілюють реальність сьогодення України – реальність Великої війни за свободу та національну ідентичність. Вони розмірковують про війну та втрату, культуру та ціну боротьби, долю та справедливість, героїв та митців. Захід відвідала журналістка видання «Південь сьогодні».

Отже, що ж таке «Метаромантика» і чому автори проєкту впевнені, що йдеться про новий напрям української культури, який ділить її на «до» та «після»?

Ініціаторами створення альманаху стали наші захисники – Серафим Гордієнко та Олександр Мєняйлов на позивний «Данте», який презентував проєкт на заході.

«Ми віримо, що творчість, створена комбатантами після початку повномасштабного вторгнення, гідна називатися окремим напрямком української культури. Він вже стався. З цього дня ми говоримо про Метаромантизм, як про явище, яке почало своє існування», – написав Серафим Гордієнко у своїх соцмережах 23 вересня поточного року, оголошуючи про новостворений альманах.

Це платформа, яка має на меті надати голос, в першу чергу, ветеранам, комбатантам, тим, хто долучений до війська. Це про спадщину від наших захисників, які виборюють кожен сантиметр української землі, а потім закарбовують свій досвід, почуття, роздуми у рядках, у знімках, на полотні або у музиці. Це також про діалог, про можливість воїнам розповісти й показати, а цивільним – побачити й почути, стати дещо ближчими до розуміння.

«Ми дуже багато зусиль вклали не тільки в дизайн, історію, об’єднання усіх митців, але й аби зафільмувати те, що зараз відбувається у нас. Ми намагаємось записати той стан історичної реальності, в якому ми знаходимо зараз. Намагаємось передати це так, щоб це можна було згадувати через десять-двадцять-сто років не тільки із відчуття жалю, але й з відчуттям гордості», – зазначив «Данте».

Навесні 2024 року вийшла у продаж книга, що стала фундаментом для проєкту – «Метаромантика. Кров, степ і вічність», за авторства Серафима Гордієнка та Олександра Мєняйлова, у якій вдалося об’єднати комбатантів повномасштабної російсько-української війни та показати світу: військовим є про що казати.

«Ми змогли доказати, що культура, історія, мистецтво, війна – будь-що, воно все пов’язано. Але в першу чергу, ми намагаємось пов’язати між собою людей», – зауважив Олександр Мєняйлов.

Частиною проєкту є онлайн-журнал, де публікуються огляди на видану літературу, добірки з творчістю і біографією авторів тощо. Серед тих, хто публікувався: Ярина Чорногуз, Олена Герасим’юк, Анатолій Дністровий, Любомир Левицький, Сергій Форкош, Оксана Рубаняк, Дмитро Лазуткін, Олександр «Данте» Мєняйлов, Серафим Гордієнко, Вітер Степовий, Ігор Луценко, Дітріх, Олексій «Вождь» Варламов, Андрій Несміян, Стилет і Стилос та багато інших.

«Ми намагаємось робити інтернет-журнал, який може в собі це все об’єднувати і давати доступ і змогу до кожного читача. Цей онлайн-журнал для нас так само дуже важливий, бо він є частиною проєкту «Метаромантика». Тут ми публікуємо твори різних митців, авторів, поетів. Але кожен з них – це військовий. Інколи ми робимо відсилки, пов’язані з історією, інколи ми робимо дещо, що можна вважати культурним просвітництвом. І ми вважаємо, що це дасть змогу зрозуміти краще контекст всього, про що ми пишемо і намагаємось передати», – пояснює «Данте»

Значна увага «Метаромантики» приділена рефлексії над тим, як війна впливає на українську культуру та митців, і як у найважчі часи люди знаходять в собі поштовх творити, перетравлювати найглибші переживання у щось більше, щось вічне та значуще для майбутніх поколінь.

«Я вважаю, що людина, яка вміє творити, неодмінно вміє відчувати. Коли людина вміє відчувати більше ніж інші, вона неодмінно буде більше страждати. Страждання або навпаки радість – це те, що дозволяє відчувати контраст між різними станами життя. З цього контрасту і з’являється якась життєва сила, енергія для того, щоб творити. Мені здається, що можна порівняти митця, поета, прозаїка із людиною, яку взяли і поклали в мідного бика – такий собі пристрій, який потім розжарюють, і він кричить, корчиться від болю. Але єдина різниця тут в тому, що коли ця людина кричить, його крик, коли проходить через оцей мідний механізм, перетворюється на прекрасну мелодію, яка подобається потім усім оточуючим. Так само і тут. Людина, яка вміє направляти свою енергію, вона, будучи закатованою, може робити те, що потім може бути сприйнято суспільством. Чому ми бачимо, наприклад, великий «бум» не тільки з нашою війною, а взагалі по всьому світові після воїн, – що митці мають можливість щось писати після якихось травмуючих частіше за все подій. Бо це дає їм сили. Хвилювання, біль, радість – вони всі дають змогу відчути себе живим. Я гадаю, що виключно через подібні стани ми можемо в собі знаходити те, про що раніше навіть не знали, може ставати кращими та більшими за те, чим ми були», – каже Олександр Мєняйлов.

Однак чи готове українське суспільство до цього нового етапу, до творчості сучасників, які у потрібний момент полишили звичне життя й стали на захист країни, на власному досвіді знають, що таке війна у реаліях сьогодення, як вона змінює та які нагальні питання й усвідомлення залишає після себе? На думку «Данте», на це ще має піти час:

«Я думаю, що українському суспільству ще залишається трохи дорости до усвідомлення власної ідентичності, власної унікальності, власного досвіду, і почати цінувати те, що в нього є. У нас завжди існували талановиті люди. Зараз цих людей найбільше за всю нашу історію. І тоді, коли українці зрозуміють, наскільки важливим це є для нас – як українців, як народу, як одного цілого організму, тоді ми зможемо зрушити з мертвої точки. Наразі ми намагаємось цю мертву точку зрушити своїми силами. Люди з іншого світу, цивільного життя, вони не завжди розуміють, про що ми говоримо, про що ми пишемо. Ми розуміємо це, тому намагаємось спростити там, де це можливо, або пояснити свою культуру для них. Бо без розуміння не може взагалі бути ніякого діалогу. А діалог – це єдине, що є дійсно важливе у нас».

На жаль, на четвертий рік повномасштабної війни прірва між реаліями життя військових та українців у «тилу» дедалі росте, а разом із нею часом росте й нерозуміння, неусвідомлення, байдужість. Разом із цим, шлях до єдності триває й відкривається нам у різних проявах. Альманах «Метаромантика» – не легке чтиво про героїзм та подвиги – його сторінки сповнені відвертості без цензури. Але можливо на цих сторінках ви знайдете ті питання, а часом і відповіді, які віддзеркалюють нагальне з нашого сьогоднішнього дня, спонукають до відповіді, яким ми бачимо наше майбутнє, а також як усвідомлюватимуть цю війну наступні покоління.

«Метаромантика – це наша спроба сформувати Образ того, що було, з кожним поокремо та спільно з усіма, і створити таким чином те, що буде. Хай наша персональна пам’ять, роздерта на шматки, слугує ґрунтом для пророщення Нового», – цитата з альманаху «Метаромантика».

«Зараз не час для розбрату, не час шукати винних або нових ворогів. Я вважаю, що саме час фіксувати ту реальність, яка в нас є, намагатися акумулювати якомога більше митців, якомога більше творів, людей, яких можна назвати гідними синами свого народу. І тоді ми можемо говорити про історію, яку ми разом з вами сьогодні будуємо. Ту історію, яка пишеться сьогодні, яка буде зрозуміла лише для наших нащадків, які зможуть судити нас по наших діях. Але сьогодні час діяти», – підсумував під час презентації Олександр «Данте» Мєняйлов.

Придбати альманах можна за посиланням у соцмережах проєкту «Метаромантика».

Сайт проєкту «Метаромантика» посиланням: https://metaromance.art/?fbclid=PAZnRzaANZm2RleHRuA2FlbQIxMQABp0cMRHh_33qUaWFuoY_oWPTB2kqNlsZAOUS1-BtSEtdWGcJeUtETQGBHvnsV_aem_zfNwsogIhokaX7zACTLQbg

«Для того, щоб світ війни став світом життя, необхідне посередництво культури», – Сергій Форкош, з альманаху «Метаромантика».

Амєлія МИЙНОВА

Джерело: «Південь сьогодні»