Сьогодні Артем Бугайчук — старший інструктор у Морській охороні Держприкордонслужби України. Він мав усе, щоб бути далеко від війни: диплом суднового механіка, досвід роботи на офшорному флоті, можливість залишитися в морі або виїхати за кордон. Але вирішив залишитись в Україні, про що розповів пресслужбі Морської охорони Держприкордонслужби України, передає видання «Південь сьогодні».

«Вогонь війни не залишає місця для втечі. Залишитися — означало бути собою. Втекти — зрадити. Я лишився», — каже Артем.

Артем народився в Білгороді-Дністровському, але з півтора року зростав в Ізмаїлі. Ще з дитячого садка був непосидючим: замість іграшок його вабив спортмайданчик, замість тиші — рух. Настільний теніс, карате, паркур, танці, акробатика, ММА — усе це було частиною його юності.

«Мені було нудно просто сидіти. Рух — це свобода, це життя», — каже він.

Життя було для хлопця не завжди простим: зміни шкіл, пошуки себе, відмова від навчання, коли бачив несправедливість, праця на будівництві, невдалий досвід у юридичному виші. Але згодом — вибір морської справи. Київська академія водного транспорту дала не лише знання, а й море: Артем пройшов шлях від моториста до третього механіка, працював у складних умовах офшорного флоту. Там, серед хвиль, загартовувався характер.

У лютому 2022 року повномасштабна війна змінила все: Артем одразу вирушив до ТЦК, щоб записатися до лав ЗСУ. Але там йому повідомили, що приймають лише тих, хто має бойовий досвід.

«Сказали: «Потрібні ті, хто вже вміє». А я відповів: добре. Але я не поїду. Я залишаюсь», – розповів прикордонник.

Залишився і почав допомагати. Опанував нові професії: спершу зварювальника, потім електромонтажника. Прокладав кабелі, зводив стіни, запускав сонячні станції. А згодом — випадкова зустріч з представниками ТЦК. Оновлення даних переросло у вступ до лав Морської охорони.

Сьогодні Артем — старшина 2 статті, інструктор у навчальному центрі. Пройшов міжнародну підготовку у Великій Британії, а тепер передає знання іншим.

Родина для морського прикордонника – це тил, фортеця і опора. Дружина Наталя — берег, на який завжди можна повернутися. Старший син Олексій мріє про IT і власну гру. Молодший Артемко — ще зовсім малий, але вже допомагає мамі й бере приклад із тата.

«Вона тримає мене молитвами. Вона — мій надійний тил», — говорить Артем про дружину.

А ще в його житті з’явилося нове хобі — плетіння браслетів із паракорду. Це не просто прикраси, а справжні обереги, створені руками воїна.

«Це не просто земля. Це моє море, мої корені, голос моїх дітей. Я залишаюсь, бо тільки тут відчуваю, що живу по-справжньому», – підсумував Артем.