В рамках ІІІ Благодійного фестивалю української культури 

.

Південь Одеської області, або Буджак, відомий своєю полікультурністю. Співвідношення між представниками українського етносу і національними спільнотами по Одеській області станом на останній перепис населення у 2001 році складав 62,8% і 37,2%. Водночас, як зауважила заступниця директора департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної військової адміністрації Ярослава Різникова, на території самого Буджаку етнічних українців навіть менше половини – тут проживають зокрема болгари, гагаузи, молдовани, липовани, етнічні албанці та роми. Саме це робить регіон особливим, однак водночас потребує від держави такого ж особливого підходу.

«Бессарабія, як відомо, це складна мозаїка, зона турбулентності. Це регіон, де питання мови, ідентичності, освіти, інформаційного впливу, на превеликий жаль, і громадянської довіри, зібрані в клубок, який можна розкрутити тільки одразу з кількох боків. З Київського боку – боку влади, з Одеського – з боку ближчої влади, і з середини. Але, на жаль, держава дуже часто не звертає уваги, ігнорує особливості цього краю», – каже Світлана Бондар.

Одним з резонансних питань, яке порушується у регіоні, особливо з початком повномасштабної війни – є питання мови. Наразі Одеська область залишається серед лідерів з порушень мовного законодавства, про що нещодавно повідомляв секретаріат Уповноваженого із захисту державної мови.

«У регіоні співіснує кілька різних мов. Але проблемою для України є те, що досить часто, до цього часу, послуговуються російською мовою, яка досить довго впроваджувалася на цих територіях, і старі люди, які проживають у селах Бессарабії, згадують, яким чином це все робилося… Україна вчиться, і мені здається, що їй це вдається – шанувати мовну різноманітність, сприймаючи її не як загрозу, а як багатство. І оця досить м’яка сила, з якою Україна впроваджує українську мову, також знаходить розуміння і на цих територіях», – зазначила Ярослава Різникова.

На думку письменника, мовознавця та військовослужбовця Остапа Українця, одним з найголовніших факторів, яке впливає на питання українізації регіону – є людський фактор:

«Проблема не в тому, що всі зросійщені і все, кінець. Проблема в тому, що російська мова і російська культура є парасольковою для всіх цих різних спільнот. Це була єдина мова, яку всі вивчали. І мені здається, що відхід від російської як лінгва франка (мова, яка є засобом міжетнічного спілкування – Авт.) теж почався. Перехід до української як лінгва франка не стався, і не всюди помітно, щоб він починав ставатися. І тут я бачу ряд факторів насправді, але ключовим з них, мені здається, є саме людський».

Також під час дискусії було порушено питання релігії, адже оскільки південь Одещини є поліетнічним, він також є й поліконфесійним, й історично склалося так, що переважав тут вплив московського патріархату.

Разом із цим, на думку спікерів, одним з найгостріших викликів є питання довіри жителів Одещини до держави. Запрошений на дискусію британський аналітик, автор подкасту про геополітику «Silicon Curtain» (Кремнієва Завіса) Джонатан Фінк зазначив, що головна проблема в тому, чому російська пропаганда може бути успішною в таких регіонах –адже вона будується на принципі розділяй та володарюй. Й, враховуючи, що ці регіони і так часом відчувають себе дещо відірваними від України, вони є вразливою ціллю для російської ІПСО. Тому, зауважує Джонатан, насамперед необхідно викорінити цю недовіру, а також надавати можливість національним меншинам розвивати свою культуру та традиції в тому форматі та темпі, який буде для них комфортним. Він підкреслив, що ставлення до нацменшин як до чогось «другосортного» – є прикладом російського підходу.

Про необхідність у сприянні розвитку національних спільнот з боку держави зауважила і Ярослава Різникова:

«Завжди для держави це були території, які були окраїною, і які треба було контролювати, а не розвивати. І це було так в росії, трошки менше, коли цей край знаходився в Румунії і, на жаль, це було характерним для перших років української незалежності. І це дало можливість говорити про певну забутість цього регіону».

Про економічний розвиток півдня Одещини, як зазначила посадовиця, почали говорити у 1999 році, коли до Ради нацбезпеки надійшло перше звернення від Одеської обласної державної адміністрації:

«Тоді були поставлені фактично всі ці проблеми, про які ми говоримо до цього часу. Зокрема там було питання про те, що потрібно змінити концепт і треба цей край розвивати. Не просто контролювати, а розвивати. Тоді це дасть можливість і людям по-іншому жити й ставитись до держави».

Врешті-решт у 2004 році була прийнята постанова Кабміну про Програму комплексного розвитку Українського Придунав’я.

«Це була дійсно досить цікава постанова, яка включала і підняття економіки, і будівництво мосту через Дністровський лиман, і розвиток Ізмаїльського морського торгівельного порту, і розвиток аеропорту «Ізмаїл», будівництво парогазових електростанцій, повітряні лінії електропередач, і створення інформаційних веж, які дали можливість доносити інформацію…,  збереження пам’яток архітектури, нематеріальної культурної спадщини і так далі. Ця постанова виконувалася, і я, аналізуючи ситуацію, можу сказати, що вона стала певним стартом для тої роботи, яка розпочалася тільки десь з 2017-2021 років, коли цей край почали розглядати саме як майданчик для вливання певних коштів міжнародних структур і держави, створення певних акціонерних товариств. Все-таки та програма мала позитивний результат і мені дуже прикро, що вона не була дофінансована і не була завершена, наскільки це було важливо для цього регіону».

Значущою подією, на думку Ярослави Різникової, стала й побудова поромної переправи Орлівка-Ісакча, яка стала містком з’єднання України з Європою.

Важливу роль у розвитку регіону відіграє зокрема інформаційний простір та політичні сили. На жаль, питання інформаційної безпеки на Одещині досі відкрите, хоч держава й виділили фінансування на встановлення веж, які мали б підсилювати українські сигнали, щоб повністю перекрити будь-які сигнали з боку невизнаного Придністров’я. Нагадаємо, У березні 2024 року Кабінет міністрів України ухвалив рішення виділити з резервного фонду державного бюджету 152 млн грн на розгортання системи, яка блокуватиме антиукраїнське телерадіомовлення у прикордонних областях. Водночас вже на початку року згадувалось, що, попри це, «спіймати» російські радіосигнали на Одещині можливість залишалась.

«Виклик інформаційної безпеки до цього часу, на жаль, не вирішується, незважаючи на постійні розмови і звернення до Києва, а це великі дуже кошти, які регіон не може сам потягнути», – зокрема зазначила Ярослава Різникова.

Посадовиця додала, що на півдні Одещини активно діяла й політична партія «Наш край», діяльність якої у 2024 році заборонили, а після апеляційного суду – знову дозволили. Зазначимо, раніше в СБУ повідомляли, що окремі екскерівники та функціонери цієї політсили причетні до проведення підривної діяльності проти України. Зокрема вони поширювали антиукраїнську пропаганду, закликали до насильницького повалення конституційного ладу, а деякі із функціонерів – перейшли на бік ворога і підтримали російську військову агресію. За матеріалами справи, загалом до співпраці з рф причетні десятки представників регіональних осередків «Нашого краю». Заборону на діяльність партії було скасовано влітку цього року.

На думку засновника Виделкаfest, військовослужбовця Сергія Гнезділова, ще однією гострою проблемою Буджаку є небажання молоді залишатися жити та розвиватись далі безпосередньо у цьому регіоні. І на це є певні причини:

«Коли хтось говорить про Буджак, я чомусь здивований, що ніхто не говорить про найголовнішу проблему, яка у нас сьогодні є – чому молодь виїжджає і не повертається. Навіть не за кордон, а до Львова, наприклад, або до Києва. Ми маємо величезну проблему, про яку в принципі не говорять. З якою зіштовхуються абсолютно всі активні громадяни, які хочуть щось зробити. За три роки окрім фестивалю ми робимо сезонні спецподії «Виделкаfest», знову ж таки, вдячні команді, яка без жодної копійки грошей, витрачаючи свій власний ресурс, їздить по Одещині і робить ці сезонні спеціальні події. Ми за три роки жодного разу і досі не побували в Ізмаїлі».

Сергій наголосив, що якщо процес розвитку культури саботуватимуть на місцевому рівні, то виїзд проактивної молоді за межі регіону може стати неминучим:

«Ми говоримо часто про культуру, що потрібно підтримувати активних громадян – абсолютно вірно. Але якщо там сидить людина, яка заважає всім процесам, і ми сигналимо про це, то є два шляхи: перший – людина розвернеться і поїде до Львова і до Києва. Другий випадок – ми врешті-решт почнемо говорити про цю проблему, нарешті почнемо заводити кримінальні справи, відповідати на питання: чи є тут серед нас вороги? Якщо вони є, чому вони досі не покарані».

Зокрема військовий навів до прикладу мера міста Вилкове Матвія Іванова, якому нещодавно повідомили про підозру:

«Був заарештований пан Іванов. Якщо його заарештували за екологічно-економічний злочин, і сума збитків лише природоохоронному фонду сягнула двохсот млн грн (Відповідно до розрахунку Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу, на суму 170 млн грн збитків завдано довкіллю – Авт.), то уявіть, що він там наробив за десять років свого мерства разом зі своєю командою. Чи говорили вилківчани, липовани, що їхній мер – злочинець? Абсолютно вірно. Чи були протести в місті Вилкове? Абсолютно вірно, я був співорганізатором декількох протестів. Чи звертала увагу Україна, як держава, на те, що відбувалось на місцевому рівні? На жаль, тривалий час не звертала увагу. Саме тому активна молодь виїжджала… Вони зіштовхнулись не те, що з байдужістю, а можливо навіть з погрозами… Це величезна проблема. Чому її потрібно вирішувати? Тому що якщо немає конкуренції у будь-чому, не буде ніякого розвитку. Ми маємо говорити навіть не про те, скільки в Бессарабію треба влити грошей, а про те, які там менеджери сидять, і чи не розпилять вони ці гроші».

Про те, що держава дещо забуває про необхідність підтримки нацменшин згадала й співачка і фольклористка, яка нещодавно повернулась з етноекспедицій Бессарабією – Мар’яна Садовська:

«Я чула дуже часто: «Ми ж українці. Але ми бережемо наше болгарське, гагаузьке, молдовське…» Це було дуже класно чути. Страшенно болів той момент, коли говорили: «Ми ж українці, але Україна нас не підтримує. От Румунія нам дає кошти, Румунія нам купила музичні інструменти, болгари нас возять на фестиваль, а Україні ми не потрібні». Я бачила, як моїм колегам робилося прикро оце чути. Але коли починаєш докопуватися – кому не потрібно? Виявляється, непотрібно директорам будинку культури. А хто директор будинку культури? – «Та це стара гвардія, бувші комуняки…»

Мар’яна Садовська наголосила, що найбільші рушії культурного розвитку регіону – це ентузіасти:

«Люди, з якими я зустрічалася, це сподвижники, які не працюють, бо в них є можливості, а які просто пливуть попри течії і вкладають в це неймовірний ресурс життєвий, любов, власні кошти врешті-решт. І підтримки не відчувається».

Водночас учасники дискусії неодноразово підкреслили – саме висвітлення не тільки Одещини, а й України, як поліетнічної країни – є шляхом до розвитку та протистояння російському міфу про «нацистів» на світовій арені.

«Всі проєкти – презентація України в Європі – не можуть бути моноетнічними. Мені здається, у кожному проєкті мусять бути присутніми і Крим, і присутність багатонаціональної культури… Я хочу, щоб українська культурна дипломатія з гордістю представляла культуру українських болгар чи українських ромів, чи українських молдован – як культуру України. Щоб ми переломили оце мислення «ми» та «вони»… Нас усіх однаково нищили – у нас усіх забирали мову, ідентичність… В нас один ворог і нам треба однаково боротися за нас. Ми можемо бути оцим прикладом, як зберігаючи власне коріння – є розвиток, є співжиття», – зазначила Мар’яна Садовська.

Амєлія МИЙНОВА
Фото – Назар Бондар, з соцмереж Світлани Бондар

Джерело: «Юг.Today»