Сержант Максим Обивзенко на псевдо «Прогиб» поліг 8 березня 2022 року у місті Маріуполь, під час виконання бойового завдання. Воїнові тепер назавжди 28 років. Допис пам’яті полеглого захисника присвятила пресслужба Одеської обласної військової адміністрації, яка спільно з Платформою Пам’яті Меморіал героїв реалізовує проєкт з вшановання пам’яті полеглих Захисників родом із Одещини, передає видання «Південь сьогодні».

Максим родом із міста Татарбунари. Навчався в місцевій школі №1, займався вільною боротьбою. Тренер хвалив, що в Макса гарний «прогиб» – це слово Захисник і узяв собі за позивний. Закінчив Одеський морський університет за спеціальністю «інженер-механік суднобудування». Добре знав історію України, студентом їздив на Майдан до Львова.

«Сесії складав «автоматом». Із першого курсу заробляв гроші – працював у кафе. Повністю себе забезпечував грошима, а продуктами – ще й хлопців з кімнати. На новий рік привіз мені гроші. Дякував, що змалечку брала його працювати на базу відпочинку. Я була кухарем, а він – у помічниках», – розповіла мати захисника Світлана Обивзенко.

У 2015 році Максим долучився до Національній гвардії України. Від самого початку повномасштабного вторгнення захищав Маріуполь у складі бригади спеціального призначення «Азов» НГУ» – був снайпером.

«Макс був патріотом своєї країни. Із весни 2014 року волонтерив. Купляв на Привозі одяг і речі, возив на передову. Просився до хлопців, коли обстрілювали аеропорт Донецька. Але йому не дозволили: мовляв, волонтери теж важливі. Після знайомства з азовцями прийняв присягу 14 січня 2015 року в Києві. Звідти відправився до Маріуполя. Служив у піхоті, згодом став снайпером взводу снайперів. Із початком великої війни був у десантно-штурмовій бригаді.

Його контракт мав закінчитися в травні 2022 року. Син планував одружитися зі своєю коханою дівчиною та жити в Києві. Каріна була із Маріуполя. Макс ледве встиг її з батьками вивезти з міста.

24 лютого – мій день народження, гостювала у брата у Броварському районі. Удосвіта відчули російське вторгнення. Макс зателефонував о 6:30. Хвилювався за нас, хоч сам уже був у більшій небезпеці. Востаннє телефонував 5 березня, у кінці додав: «Ми сильні, ми витримаємо!». Потім не було зв’язку. Я написала його побратиму, і він відповів: «Прогиб… загинув 8 березня о 12:15. Поки ми живемо, будемо мститися». А потім подзвонили із патронатної служби. Тіло мені досі не передали. Макс був у мене єдиною дитиною. Він був моєю гордістю», – розповіла Світлана Обивзенко.

Максима нагороджено медалями «За оборону України», «Широкино 2015», відзнакою «За звільнення Широкиного», а також орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Допомогти вшанувати пам’ять Захисників та Захисниць родом з Одещини можна, розповівши про своїх рідних і близьких у формі за посиланням: https://docs.google.com/…/1FAIpQLSco28qj1FcW0J…/viewform

Підтримайте Меморіал, аби платформа могла продовжувати вшановувати пам’ять полеглих — https://www.victims.memorial/.

Підготувала Діана ГЕРГІНОВА

Джерело: «Південь сьогодні».