Минулий тиждень на Одещині відзначився проведенням гучного некомерційного фестивалю «ВиделкаFest» в місті Чорноморськ. Чотири дні поспіль на відвідувачів чекали музична, літературна та кінопанелі. А якщо більш звичною, людською мовою – відомі українські співаки, поети та письменники, а також новинки сучасного українського кіно. Словом, усе розмаїття української культури, яке організатори привезли на Одещину.

Про те, як готувався та пройшов захід, з якими складнощами довелося стикнутися команді фестивалю, який був змушений стати переселенцем, а також про скандал у перший день заходу журналістам інформаційної агенції «Юг.Today» розповів його ідейний організатор та засновник, військовослужбовець та уродженець Вилкового Сергій Гнезділов. Розмова вийшла дуже відвертою, а в деяких місцях – навіть шокуючою.

– Сергій, коли ви зрозуміли, що фестиваль родом з Вилкового цьогоріч до рідного міста не поїде? Що саме стало вирішальним фактором при прийнятті цього рішення?

– Після того, як ми зрозуміли що на «Паланку» нічого не вплине, і ми не зможемо вирішити це питання. Це було десь за три місяці до проведення.

– Це тоді, коли ви везли до Вилкового гурт ZAPAL та фільм про Володимира Івасюка?

– Саме так. Їх тоді не пропускали, хоча вони мали всі необхідні дозволи. До того виконавці їздили з концертами до Польщі. Але на Паланці їх тримали більше двох годин. Тобто ми зрозуміли, що ситуація, яка розгортається на Паланці, вона абсолютно неконтрольована, і ми, на жаль, не зможемо привезти великий фестиваль цього року до Вилкового.

– Після цього ви намагалися привезти на південь Одещини ще якусь спецподію?

– Ні, звісно. Ми вже готувалися до фестивалю влітку. А спецподії вже лишаємо на інші сезони.

– До речі, а які спецподії у вас заплановані на найближчий час і де саме ви плануєте їх проводити?

– Ми дуже хочемо взимку привезти фільм «20 днів у Маріуполі». Хочемо показати його у п’яти містах Одещини. А восени плануємо театральний тур. Зараз ми проводимо перемовини з Одеським драматичним театром. Але поки більше нічого не можу сказати.

– І все ж, які це будуть міста?

– За традицією, ми їдемо у Вилкове, Рені, Кілію. Можливо ще Ізмаїл, ще якийсь населений пункт регіону. Можливо зараз, під час обговорення протягом наступних двох тижнів, ми змінимо локацію і повеземо театр не в ті міста, в яких були у минулому році. І скоріш за все це буде залежати не від мене та виконавчої директорки Іванки Антонюк, а від усієї нашої великої команди. А це більше 35 людей. І всі вони приймають рішення колегіально. Тому це буде багато розмов, багато узгоджень…

– І знову ж таки, Паланка. Вона ж нікуди не поділася, і нічого за цей час там не змінилося.

– На жаль, ситуація з Паланкою вона незмінна. Тому нам доведеться з усіма труднощами знову везти спецподії, як ми возили усі три спецподії минулого року. В п’ять міст Бессарабії.

– Тобто ви все ж маєте надію, що таку відносно невелику команду вам вдасться провезти на південь області?

– Ми їх точно провеземо. З затримками, з затриманнями – ми все одно їх провеземо. Звісно ми б хотіли робити це без всіх цих труднощів і проблем, але наразі ми не бачимо ніякого виходу з ситуації, що склалася. Будемо везти групу як завжди до цього – з ризиками, з затримками, з перенесеннями, скасуваннями… На жаль, така ситуація склалася сьогодні на Буджаку, але це не означає, що ми маємо все скасувати і нічого не робити. Ми розуміємо, що влада Одещини не може самостійно приймати рішення і впливати на все це. Тим не менш, звертаємося до них і просимо про дуже швидке рішення цієї проблеми, щоб і театр не чекав, і всі люди, які об’єдналися довкола цієї ідеї, все ж таки не чекали по п’ять годин на кордоні.

– Кого саме ви маєте на увазі під словом «влада»?

– В першу чергу, голову Одеської ОВА. Я впевнений, він може це вирішувати. І він має це вирішувати, якщо йому важлива доля регіону. Тим не менш, дивлячись на минуле Олега Кіпера, в мене є сумніви щодо того, що йому взагалі це цікаво, що йому цікава українська культура, що йому цікаве слово «українська». Я кажу про це прямо. На жаль, призначення Олега Кіпера головою Одеської ОВА – це величезна стратегічна помилка пана Головнокомандувача.

– Давайте тоді ще про владу, але вже про владу Чорноморська. Чому ви обрали для проведення фестивалю саме це місто? Адже в першу чергу, певно, там теж були перемовини з владою. Вас там добре зустріли?…

– В першу чергу нам не заважали. Не допомагали, але в той же час не заважали. Нам цього достатньо. Головне, щоб нам не заважали. Ми готові нести культуру навіть тоді, коли ми зустрічаємо на своєму шляху дуже серйозні перепони. Я не можу сказати, що я прямо вдячний владі Чорноморська, але тим не менш, вони нам не заважали. Деякі відділи навіть багато чого зробили для проведення фестивалю. Я маю на увазі відділ освіти та відділ культури.

– Чим саме вони допомогли?

– Наприклад, Молодіжний простір «Chodvizh» активно допомагав нам з організацією фестивалю. Наприклад, весь відділ культури включився в цю роботу і допомагав на локаціях. Наприклад, відділ освіти в стислі терміни дозволив нам встановити нашу головну сцену на стадіоні одного зі своїх закладів.

– Які у вас були труднощі під час організації фестивалю?

– Труднощів було багато. По-перше, це фінансові. Я про це писав. По-друге, це логістика. У нас були скасування виступів гуртів. Але основне – це було знайти вчасно гроші.

– Про гроші ви писали неодноразово, і якось писали, що навіть щось змушені закривати власними коштами. А хто був вашим найбільшим спонсором? Чи може їх було декілька?

– По-перше, це грантові організації – Міжнародний фонд «Відродження» та «Європейський фонд демократії». Це два фонди, які зробили найбільший внесок у те, щоб фестиваль продовжував жити. «Відродження» – це взагалі наш генеральний партнер, який з нами вже другий рік. Я дуже сподіваюcь на продовження співробітництва з ним. Крім того, були і приватні донатори. Один з них – Олександр Гураш. Це айтівець з Києва. Він дав нам 350 тисяч і попросив нікому про це не казати. Але я вам про це розповідаю, бо він робить дуже багато і для військових, і для… Він ніколи не був дотичний до сфери культури, але в процесі комунікації зі мною він сказав: «ну слухай, це дійсно хороша справа, ви несете українську культуру туди, де її ніколи не було». І ось зробив великий внесок у наш фестиваль. Один з наших волонтерів – студент-айтівець – задонатив 80 тисяч на проведення фестивалю. Були ті, хто донатив десять тисяч, двадцять. Звісно, були й менші суми.

– Скільки коштував цьогорічний «ВиделкаFest»?

– Бюджет фестивалю склав більш ніж три з половиною мільйони гривень. Ми розуміємо, що, у порівнянні з іншими великими фестивалями, ми витратили дуже мало. При цьому команда не отримала жодної копійчини за організацію. Команда – це волонтери-студенти з різних регіонів України, яким важливе майбутнє українського півдня.

– А скількі в цьому році на фестивалі було відвідувачів?

– Ми маємо серйозну динаміку у порівнянні з минулим роком. Кількість відвідувачів склала більш ніж три з половиною тисячі. І ми вважаємо, що це серйозний старт для другого року фестивалю.

– Ви сказали, що команда фестивалю наразі складається з більш ніж 35 людей. Зокрема, це волонтери-студенти з усієї України. А скільки з них з Одещини?

– Я вражений тим, що у нас в команді станом на зараз чотири студенти з Ізмаїла. Для мене це показник. Є представник від Арцизу, є представник від Кілії… Давайте так, близько двадцяти п’яти відсотків людей в нашій команді – це Одеса та Одеська область. Це величезний прогрес, бо минулого року з Одещини в команді був тільки я. Це просто разючий прогрес. Я бачу, як ті самі дівчата-студентки з Ізмаїла по-перше раді, що таке відбувається на Одещині, по-друге – приїхали волонтерити, по-третє – роблять все можливе, щоб в Ізмаїл ми теж потрапили. І я дуже сподіваюсь, що цього року ми зможемо це зробити.

– Які з заходів фестивалю користувалися найбільшою популярністю?

– Звісно ж, це була музична сцена. Ми не реєстрували, скільки відвідувачів було на кожній події. А подій протягом чотирьох днів було більше п’ятдесяти. Ми реєстрували по сценах. Найбільша кількість відвідувачів за один раз – 2200 людей були на музичній сцені на концерті групи «Пиріг і батіг». Трохи менше, десь на триста чоловік було на концерті  Vivienne Mort, який відбувся одразу після. Тоді оголошували повітряну тривогу, і деякі люди пішли додому, не дочекавшись початку виступу.

– А щодо літературної панелі? Яку цьому заходу було приділено увагу?

– Літературна сцена, зазвичай, на усіх фестивалях користується меншим попитом. Але можу з впевненістю сказати, що сімсот людей за чотири дні її відвідали.

–  Хто з літературних діячів приїздив до Чорноморська?

– На жаль, у нас в останній момент на книжковій сцені скасувалося багато подій. Не приїхав Артем Чех, якого ми дуже чекали. Не приїхав Олександр Міхед. Вони військовослужбовці, їх не відпустили на фестиваль. Але приїжджала Катерина Калитко, приїжджала Світлана Поваляєва, приїжджала Тетяна Огаркова. Володимир Ярмоленко – голова Українського ПЕН, Алім Алієв, Мар’яна Савка… На жаль, через хворобу не приїхала операційна директорка Львівського книжкового форуму Софія Челяк, ми її дуже чекали. Тобто скасувань було багато, тим не менш приїхали одеські поети, такі як Андрій Хаєцький. Багато було на панельних дискусіях відомих українських громадських діячів, таких як Антон Дробович – голова Українського інституту Національної пам’яті, керівник південного міжрегіонального відділу УІНП Сергій Гуцалюк… Насправді я зараз і не перерахую, тому що людей було дуже багато, подій було дуже багато, і я не встиг, напевно, і на третину, бо бігав між сценами і вирішував поточні питання.

– А якого віку відвідувач «ВиделкаFest», ви можете сказати?

–  Взагалі не можу, бо були люди абсолютно різних поколінь, починаючи від дітей, які були на руках, і закінчуючи людьми, яким за сімдесят.

– Прокоментуйте, будь ласка, скандал, який виник під час виступу Христини Соловей.

– Ми не вважаємо це скандалом. Ми вважаємо, що декомунізаційні і деколонізаційні процеси – вони важливі. І Христина все правильно сказала. Але ми засуджуємо мат без дісклеймера на сцені. Якщо б Христина перед виступом сказала, що «під час виступу я буду матюкатися», ми б в принципі і не комунікували. Але через те, що пролунав мат без дісклеймера, а були неповнолітні перед сценою, ми за це вибачилися. Тим не менш, ми, як фестиваль, дійсно вважаємо, що назва «Іллічівськ» – це […] назва для міста, і підтримуємо декомунізаційні та деколонізаційні процеси.

– А як глядачі відреагували на промову Христини?

–  Вони були в захваті, насправді. І, якщо прислухатися до цього відео, яке зараз опубліковане в інтернеті, то першою «[…] назва» сказала не Христина. Першими це сказали люди, які стояли під сценою. Ми багато відчули підтримки від жителів Чорноморська за ці дні. Вони казали, що нічого не треба було писати (йдеться про вибачення організаторів фестивалю – Авт.). І вони погоджуються з тим, що Іллічівськ – це дуже… погана назва для міста, для такого прекрасного міста.

– Але ж хтось написав на Христину заяву до поліції. Хто це зробив?

– Написали заяву містяни. Когось це дуже образило, він прийшов до поліції, накатав заяву на фестиваль. Але фестиваль не несе відповідальності за вислови Христини Соловей. Тому ми про все їй повідомили, далі вона поїхала у відділення поліції, де їй вже повідомили про наявність адміністративного протоколу. От і все на цьому. Буде суд, на суді буде визначено подальшу долю цього всього.

– Були якісь претензії від влади міста на вашу адресу?

– Ні, ніяких претензій. Все максимально чемно. Ми майже з ними, правда, і не комунікували. Протягом фестивалю так щоб прямо щось довелося вирішувати, такого не було. Ми спілкувалися з мером у міській бібліотеці, де я його зустрів. Це був, здається, другий день фестивалю. Він подякував за організацію заходів, і на цьому все. У нас і не було часу на якусь комунікацію з міською радою.

– А взагалі представники влади були на фестивалі?

– Звісно. Були представники відділу культури, представники відділу освіти, бібліотекари були, як представники комунальних закладів. Мер теж приходив, здається, це якраз був концерт «Пирога і батога». Я його бачив в натовпі.

– Наступний «ВиделкаFast» де відбудеться?

– Ми дуже хочемо повернутися на Буджак. Або Ізмаїл, або Білгород-Дністровський. На ту частину, яка відокремлена, яка за Паланкою, на якій мало спецподій. Ми хочемо провести великий триденний фестиваль, як це зробили у Чорноморську. Але на нашій українській Бессарабії, яка зараз «законсервована» від світу. Ми – мандруючий фестиваль. Можливо, за п’ять років ми повернемося до Вилкового. До цього ми все ж хочемо поїздити містами, показати нашим людям українську культуру. У нас, до речі, з’явилися постійні відвідувачі. Ну як постійні – ті, які відвідують нас вже другий рік. Це десятки людей. І вони кажуть, що хочуть приїздити далі. А ми хочемо показувати цим людям українську Бессарабію, щоб вони приїздили з Києва, Львова, всієї України на Одещину. І бачили, яка вона  красива.

Діана ГЕРГІНОВА

Фото – сторінка «Это Черноморск, детка» в Фейсбук