На Фейсбук-сторінці пошукової громадської організації «Воєнно-історичний центр «Пам’ять і слава» поділилися трагічною та водночас дивовижною історією ідентифікації полеглого українського захисника з Одещини, тіло якого навмисно спалили окупанти. Шлях Героя додому «на щиті» тривав два роки, передає інформаційна агенція «Юг.Today».

Нагадаємо, ГО «Воєнно-історичний центр «Пам’ять і слава» займається пошуком зниклих безвісти військових та цивільних. Адже кожен захисник, що боронить Україну та віддає за це своє життя, заслуговує на увічнення імені та пам’яті, а також належного поховання.

Сергій Король – захисник України на позивний «Ізя», був мешканцем Одеської області. Він був найменшим у багатодітній родині та рано осиротів, тому ріс під опікою старших брата та сестер. Спочатку Сергій обрав собі професії шофер, тракторист, однак, як розповів його брат Руслан Король, з родиною якого тривалий час жив захисник, згодом подався на комп’ютерні курси. До початку повномасштабного вторгнення Сергій жив у Чорноморську своїм мирним життям та виховував двох донечок – Валерію і Єву.

Вже за декілька днів, 27 лютого, чоловік прийшов до військкомату. Звідти його відправили до Одеси для проходження підготовки. А потім були Миколаївський та Херсонський напрямки. «Ізя» воював у Другому батальйоні 28 ОМБр ім.Лицарів Зимового Походу, на посаді гранатометника.

В ніч з 19 на 20 квітня 2022 року Сергій разом з побратимами намагалися вийти з оточеної Олександрівки на Херсонщині та був важко поранений.

Як розповіла Тетяна Садовська, саме там захисник отримав важке наскрізне поранення легень, з яким пройшов понад п’ять кілометрів. Побратими свідчили:

«Коли ми дійшли до сміттєзвалища в Олександрівці, то «Ізі» стало важко йти у звʼязку із зміною ландшафту. Ми призупинились і пробували поправити пов’язку, накладену типу оклюзійної, оскільки кровопролиття у «Ізі» посилилось. Хтось з хлопців порадив підкласти носки на місце рани. Медикаментів у нас на той час уже зовсім не залишилось та й аптечок уже не було. Оцінивши ситуацію, стало зрозуміло, що зрушувати накладену пов’язку було небезпечно. Але нову пару шкарпеток хтось все-таки вийняв і дав «Ізі», щоб він в міру можливості притискав ними місце кровотечі. Це була імітація «давлячої» пов’язки…. «Ізя» просив його залишити, але ми його тягли зі собою далі».

Побратими також розповіли, що у звʼязку із надмірними зусиллями під час переходу по сміттєзвалищу у тій же Олександрівці, в «Ізі» почались явно виражені ознаки пневмотораксу.Вже вночі у нього почалось сильне схлипування, після чого дихання припинилось.

Тіло захисника залишилось в Олександрівці Херсонської області, бо евакуювати його не було можливості – Олександрівка була окупована до листопада 2022 р. Майже рік Сергій значився зниклим безвісти.

Його брат Руслан шукав «Ізю» скрізь: в телеграм-каналах, на місцевих пабліках, у ворожих новинах. Руслан сподівався знайти Сергія живим. Але вже згодом отримав від олександрівців та вже потім і від побратимів звістку, що його брат загинув.

Тіло захисника у квітні 2023 року знайшла зведена пошукова група Воєнно-історичний центр «Пам’ять і слава» та Регіональне управління Сил територіальної оборони «Південь» ЗС України, які здійснили вилучення рештків, фотофіксацію деталей на місці події і найголовніше – знімки щелеп, які потім зіграли ключову роль в ідентифікації.

На жаль, під час окупації ворог спалив тіло «Ізі» – ідентифікація полеглого воїна була практично неможливою, адже експертизи ДНК неодноразово призначались і були безрезультатними.

Через декілька місяців після вилучення тіла, на зв’язок з пошуковою групою вийшов Руслан. Він пояснив, що знає про загибель брата на тому місці, де вони працювали, і що тіло доставлено до СМЕ Херсону. Однак, забрати Сергія брат не міг, оскільки не було офіційного підтвердження, що це він.

З травня 2023 розпочалася Русланова боротьба за повернення Сергія додому. Брат полеглого захисника не здавався – вхопився за свідчення побратимів про «шкарпетки» , бо виявив на місці знаходження понівеченого тіла їх частинку. Саме ця обставина стала для Руслана визначальною – завдяки їй він більше не мав сумніву, що знайшов тіло свого рідного брата.

Усі, хто був долучений до ситуації, зокрема і пошукова група ГО «Воєнно-історичний центр «Пам’ять і слава», наполегливо боролися та шукали інші варіанти експертиз.

«Будь-який складний, не типовий випадок доказу, що людина загинула, який ми чули, розглядався як ймовірність так само довести про смерть Сергія. Це і підтвердження про смерть від свідків, довести через суд, порівняння двох фото та доказів, що були поруч з тілом. Але все було марно», – розповідають на сторінці громадської організації.

Руслан Король навіть хотів просто забрати рештки і поховати без документів, адже йому вони були вже не потрібні – важливо було гідно попрощатися, мати могилу та молитися аби душа брата була упокоєна. На жаль, навіть такий варіант був неможливий.

«Це був відчай, для нас як пошуковців, для нього як брата. Що ми не можемо подолати цю систему. Та ми не здавалися!», – зазначають пошуковці.

Через декілька місяців стали відомі результати справи в с. Людвинівці, Київської області, де загинув 21 воїн 108 батальйону 10-ОГШБр «Едельвейс». Вибух авіабомби був настільки сильним, що деякі хлопці буквально були кремовані на місці загибелі. Декілька фрагментів були знайдені в вересні 2022 року у складі зведеної пошукової групи. Але знову ж таки ДНК експертизу встановити не вдалося.  Пізніше залучили Міжнародну комісію з питань зниклих безвісти і декілька фрагментів відправили до Гааги, де-таки витягнули профіль ДНК і отримали збіг по базі з рідними.

Ця новина стала вирішальної по справі з полеглим захисником Сергієм. З листопада 2023 року почалася боротьба за повернення тіла воїна рідним.

Однак, з часом останки «Ізі» встигли поховати у Херсонській області, як невстановленої особи, що в подальшому ускладнило процес ідентифікації.

«Співставивши всі дані справи, було прийнято рішення шукати співпадіння – за допомогою порівняння стоматологічного статусу за прижиттєвим рентгеном щелеп та посмертними збереженими особливими ознаками. І наявний прижиттєвий панорамний знімок щелеп зіграв ключову роль», – розповідають пошуковці.

Таким чином, завдяки невтомній та наполегливій праці правоохоронців, пошуковців, науковців, лікарів та інших небайдужих, врешті-решт вдалося встановити особу загиблого воїна.

Нещодавно Героя провели в останню путь у Коноплянській громаді Одещини.

«Він заслужив не бути забутим! Він заслужив людської поваги та шани! І він заслужив найвищих державних нагород, про що свідчать побратими! А на сільському кладовищі маленької Тарасівки над свіжою могилою нині замайорів синьо-жовтий стяг… Висловлюємо щирі співчуття родині, рідним та близьким загиблого Героя! Вічна та світла памʼять тобі, Сергію!», – зазначили на сторінці Коноплянської громади.

Підготувала Амєлія МИЙНОВА

Фото – Фейсбук-сторінки ГО «Воєнно-історичний центр «Пам’ять і слава», Коноплянської громади