В ніч з 7 на 8 вересня Українська Венеція зазнала жахливої атаки російських дронів, внаслідок яких сильно постраждали 10 будинків та один з найгарніших об’єктів Бессарабії – готельний комплекс “Дельта”, де на момент прильоту перебувало близько 20 постояльців. Деталі найстрашнішої ночі “Бессарабії INFORM” розповіла власниця комплексу Юлія Капітан, родина якої проживає в окремому будинку на території. Він, як і готель, зазнав серйозних руйнувань, адже знаходився лише у кількох метрах від прильоту. Вибухова хвиля вирвала вікна, розтрощила меблі, понівечила кімнати, проте, на щастя, ніхто з присутніх серйозно не постраждав, що вважають справжнім дивом. Як молодій мамі довелося накривати собою маленьку донечку, яким чином вдалося врятуватися 14-річному сину, куди саме влучив російський шахід, та що планують робити з багатомільйонними збитками, читайте в нашому матеріалі. 

 

За словами пані Юлії, готельний комплекс “Дельта” – справа її життя останні десять років. З чоловіком Ігорем Капітаном, який є директором ТОВ Титан в місті Кілія та депутатом Одеської обласної ради, подружжя до “перлини Вилкового” відносилося як до ще однієї дитини, постійно розвиваючи та вдосконалюючи її. Юлія згадує, що лише минулого тижня вона отримала нові меню для ресторану та самостійно їздила до Одеси обирати новий посуд. Вже уявляла, як шеф-кухар подаватиме в них фірмові страви відвідувачам, і як це підкреслить інтер’єр. Та зараз декоративні тарілки застелили уламками всю підлогу у вщент зруйнованому приміщенні ресторану.

 

Юлія згадує, що у ту ніч родина довго не спала через атаку на місто. Вона, чоловік, син та дві доньки, одній з яких немає і року, спустилися на перший поверх на кухню, де перебували, поки навколо лунали вибухи. Коли у телеграм-каналах повідомили про “дорозвідку” і начебто чисте небо, усі піднялися на верхні поверхи. Юлія вкладала середню чотирирічну донечку на другому поверсі, коли почула звук ще одного дрону.

 

“Я спочатку подумала, що мені вже мариться. Але ні, звук ставав все гучнішим. Тоді я підскочила до вікна і переконалася, що летить дуже низько і вже поряд. Секунда, і я вже на ліжку, накриваю своїм тілом Мілану. Далі – яскравий червоний спалах і гуркіт такої сили… Як бахнуло! Зникло світло, піднявся пил, який одразу заповнив усю кімнату, що не можно було дихати, звуки розбитого скла – це вилетіли вікна та розбилася велика скляна шафа. На мені – аж на ліжку – опинилася віконна рама. Я одразу запитала у доньки, чи щось болить. За секунди мовчання що тільки не встигла подумати. Вона відповіла, що все добре. І тут я розумію, що будівля хитається настільки, що мені здається, що вона зараз розвалиться, вже уявляю, як ми опинилися під завалами. Автоматично перевіряю, чи цілі у Мілани руки та ноги. Розумію, що будинок встояв. Страшно чомусь не було. Якийсь включився холодний розум, переживала за дітей, за чоловіка. Чую, як він мене кличе, спускається з третього поверху. Підіймаю дитину на руки і у суцільній темряві починаю на автоматі йти до виходу – босоніж по купі скла. Вже за секунди ми знали, що, дякувати Богу, ніхто з нас не постраждав. В мене пару подряпин, на дітях – жодної. Найменша знаходилася з нянею у кімнаті, вікна якої виходять на інший бік будівлі, син дивом встиг вибігти на кухню за декілька секунд до прильоту, хоча його спальня знаходилася прямо під нами, просто за 7-8 метрів від воронки, і постраждала найбільше. Я не знаю, що могло б статися, якби… Першою емоцією було полегшення, що ми просто живі”, – дуже емоційно згадує Юлія.

 

Тепер потрібно було переконатися, що не постраждав ніхто з постояльців готелю. Якраз напередодні проходила медична конференція, і більша частина номерів була зайнятою. Подружжя вибігло на вулицю і просто зупинилося у ступорі від побаченого.

 

“Наша Дельточка… це було жахливо. Все було розтрощено. Особливо ресторан, тераса. Вибігли люди. Я не знаю, яким дивом, але у всіх максимум подряпини. Бачили б ви номери, в яких вони знаходилися. Я не знаю, як всі уціліли. Там немає живого місця”, – від слів нашої співрозмовниці виступають мурахи…

 

Оглянувши все на швидкоруч, надавши допомогу людям та переконавшись, що всі у порядку, сім’я трохи заспокоїлася.

 

“Єдине, що було в голові, – слава Богу, всі живі! Але як боляче від того, що наше дітище в такому стані…. Пам’ятаю, як перший день трималася, підтримувала чоловіка, допомагала йому у всьому, емоцій майже не було. Але ввечері, коли ми зробили усі справи і зупинилися, тут у мене розпочався розпач. Я стільки виплакала!”, – розповідає постраждала.

 

Порятунок усіх мешканців, співробітників та гостей закладу родина вважає справжнім дивом. Стає навіть дещо не по собі від того, що вона розповідає далі.

 

“Ми якось ще до війни з чоловіком їздили до Греції. Хто був, той бачив, що у небезпечних місцях, де часто стаються ДТП чи щось ще погане, стоять невеличкі церковиці, як сувенірні, але десь по груди заввишки. Нам вони приглянулися, і ми одну таку купили. Якраз їздили на бусі, одразу забрали її сюди і поставили на подвір’ї комплексу. Туди встановили ікону Божої Матері і лампадку, яку кожного вечора підпалювала охорона. Цієї ночі на зміні був охоронець Володимир. Він особливо відповідально ставився до цього прохання – ніколи не забував запалити вогонь. На момент прильоту він знаходився поруч з цією церковицею. Дрон влучив рівно у це місце, де вона стояла. Уявляєте? Там чимала воронка, жодного фрагмента ікони чи цієї спорудки ми не знайшли. Вони увесь удар прийняли на себе. Навколо такі жахливі руйнування, а жодна людина не постраждала. І як після цього не вірити у вищі сили?”.

 

На щастя, уцілів і охоронець, який був єдиним, хто знаходився у дворі. Руйнівною вибуховою хвилею його відкинуло на кілька метрів. Проте ні травм, ні контузії, ні якихось ще наслідків він не отримав.

 

Вранці подружжя рушило оглядати свої володіння.

 

“Коли бачиш зруйнованим те, у що вклав всю свою душу, дуже боляче. Нам поки що не дозволили прибирати, адже має приїхати комісія. Все так і залишилося. Воно нам неймовірно ріже очі, але доводиться чекати. Усі номери, вікна яких виходили на подвір’я, зруйновані. На щастя, сама будівля не зазнала безповоротних руйнувань, але, попередньо, збитків на мільйони гривень”.

 

Окрім будинку господарів, готелю, а також ресторану та тераси, постраждали церква й будинок священника, які Ігор Капітан збудував на території комплексу. До слова, це не єдиний храм, який бізнесмен звів у Бессарабії – ще одна каплиця знаходиться в місті Кілія.

 

На питання, чи буде подружжя все відбудовувати, Юлія відповіла наступне:

 

“Знаєте, у перший день це було категоричне НІ. За нас, певно, говорили емоції, розпач, образа. Вже сьогодні (вчора, – ред.) – це ТАК. Розуміємо, що це складно, що це дорого, що це довго, але ми поступово все відбудуємо”.

 

За словами нашої співрозмовниці, шоковий стан вже майже пройшов. На подив, навіть чотирирічна Мілана, яка опинилася в епіцентрі вибуху, сприйняла це спокійно.

 

“Думали, що вона буде боятися, але ні, вона велика молодчинка”, – констатує Юлія.

 

Пережити цю особисту трагедію родині допомагає потужна підтримка. Вдень після вибуху вилківці розпочали цілий флешмоб спогадів, пов’язаних з “Дельтою”. Завдяки функції в Instagram користувачі публікували фотографії, зроблені у комплексі, та відмічали сторінку закладу.

 

“Ця підтримка – вона дуже допомагає насправді. Нам приємно! Дякую! Для нас головне, що ніхто не постраждав. А те, що зруйновано майно – після пережитого я переконалася, що це дрібниці. Найголовніша цінність – це людське життя”.

 

Аби достукатися до усіх, хто досі не розуміє увесь жах війни та ситуації, що склалася в нашій країні з провини окупантів, незабаром у Вилковому з’являться білборди з зображенням Дельти – якою вона була до прильоту дрона рашистів та якою стала після. Юлія зазначила, що підпис для них вони з чоловіком обрали разом “Відбудуємо Україну. Відбудуємо Дельту. Слава Україні!”.

 Джерело: bessarabiainform